Чому Україна вже 30 років бовтається як лайно в ополонці, а проривного росту немає.

Ми в CASE Україна усвідомили цю істину років десять тому. З того часу тільки переконуємось, що висновок був правильний.

В країні є прогресивні люди, що досягли певного рівня просвітлення (назвемо їх еліти). Вони вважають, що своїм прикладом успіху "запалять" народні маси і усі як один піднімуться на боротьбу за світле майбутнє. Захочуть ефективного держуправління, захисту прав людини, справедливі суди тощо. Але щось постійно йде не так. Еліти біжать вперед і стають недосяжно далекими для народу. А люди живуть простими речами, обурюються рахункам за комуналку, ругають ЖЕКи, офігівають від зарплат топ-менеджерів, ведуться на ріаліті-шоу.

Еліти обурюються - народ не той, не цінують наших зусиль, не розуміють того блага, що ми пропонуємо. Але те все до дупи.

"Елітарний підхід" до реформ, який у нас беззмінно домінує усю історію, він нормально спрацює якщо до влади прийде якийсь Піночет. Тоді "гарвардскіє мальчікі" на штиках військових (чи на примусу від податківців) усіх нагнуть і зроблять як треба. Але нюанс в тому, що Пінечета можуть звати Медведчук чи Ківа, і тоді нагинати та розстрілювати будуть самих "гарвардскіх мальчіків".

Звісно, диктатури ніхто не хоче, бо бути розстріляним зовсім не прикольно.
Але тоді й "елітарний підхід" треба відкласти в сторону. Бо за просвітленими елітами ніякі народні маси нікуди не побіжать. З народом потрібно працювати, розяснювати, переконувати, інвестувати у це купу часу та сил. Якщо почати це робити зараз, то перші результати будуть років через 5-10. Якщо почати це робити пізніше, то результати будуть через 15-20 років.

Ми, українці, до цього розуміння прийдем. Рано чи пізно. Бо диктатура суперечить нашій природі. Але поки цьому розумінню - необхідності підтягувати середній рівень мас - чогось бракує. Видно займатись масами, а не обраними елітами поки не модно.
Нічого, почекаємо. Все-рівно іншого шляху не буде.

Дмитро Боярчук, виконавчий директор CASE Україна