​​Бидло-соціалізм чи просто хамство?
«Ета всьо абщєствєннає! Чьо хачу, то і дєлаю!»

На фото наша прибудинкова. Як вона була п’ять років тому, і як вона виглядає зараз.
Моя дружина Olena Boyarchuk, киянка в третьому поколінні, захоплюється садівництвом. На відміну від нас, «панаєхавших», для яких бетон і вільне паркомісце – беззаперечне благо.

Спочатку все робилось власним коштом та внесками сусідів. Десятки тисяч гривень приватних грошей закопаних в землю. Потім, коли з’явилось ОСББ, почали фінансувати з бюджету будинку.

Дружина левову частку робить сама. При можливості напружує консьєржів, двірників. Інколи озелененням надихаються сусіди і теж беруть лопату в руки.

Про сусідів-собачатніків, що майже ніколи не прибирають за своїми улюбленцями, можу десятки історій розповісти. Клієнти офісів, кур’єри та навіть просто гості – витоптують все без задньої думки. Їм треба швидше, тулять навпростець. Хіпстери катаються прямо по кущах і паркують свої байки та самокати прямо на посадженому (за чисте повітря вони, ага…).

На зауваження «Що ж ви робите! тут же рослини! Не ламайте!». Чуємо «Ви здєсь работаєте, а я дєньгі плачу. Імєю право». Ну типу раз ти тут стоїш з лопатою, то ти чмо, а воно голубих кровєй, бо має кількасот гривень на перукаря.

Але останньою краплею була розмова дружини із «люб’язною» жіночкою минулого тижня.

На вулиці рясно цвітуть акації, ніхто не проходить повз. Люди зупиняються, милуються, дівчатка позують для фоток в інстаграм. Словом, променад в усій красі.

Olena Boyarchuk з двома малими вийшла на прогулянку. Як раз "добра душа" стоїть ламає собі гілочки акації, бо у неї приплив чувств і гостре бажання відчути весну.

Звісно, отримує зауваження. На що у відповідь «Ти кто такая?! Ета всьо абщєствєннає! Чьо хачу, то і дєлаю! Чьо ти мне сдєлаєш?». Дружина: я стою з двома малими і нічого їй зробити не можу. Вона йде шкірить зуби і підходить демонстративно до кожного мого дерева. Дивиться на мене, смикає гілки і насолоджується моєю безпомічністю.

Усі вихідні у нас філософські розмови на цю тему. Про бидло, про «зріжу ці дерева нафіг, вони нікому не потрібні, ніхто не цінує». Про «що може бути в цій країні, якщо тут люди такі і таких багато».

Нарешті Лєна видала фразу: я собі не уявляю, що відчували люди, у яких ‘совіти’ відбирали нажите за все життя майно.

На цій фразі мене замкнуло. А дійсно, звідки ось таке ставлення до майна в мільйонах голів? Хто вбив ось цій істоті в голову, що вона «права імєєт» щось ламати, плюндрувати? Чому в розвинених країнах, де поважають чужу власність (а це результат чужої праці), ти навряд чи почуєш ось таке, з першого погляду, побутове хамство. Ні, це не просто хамство, це вкорінений у нас в підкорку бидло-соціалізм.

Повна відсутність розуміння що звідки береться. Системне виховання на державному рівні тяги до дармового «абщєствєнного». Політика побудована на обіцянках халяви.
Подивіться уважно на ці дві фотографії.

На першій Україна, де зневажають чужу працю, завзяття, підприємницький талант та чужу власність. Такою наша країна була і залишається усі роки незалежності. Хіба що трохи бур'яна наросло.

Друга це та Україна, де успіх та досягнення залізобетнно захищає закон і, що ще більш важливішо, громадська думка.

У ‘совітів’ було гасло «пралітаріїї всєх стран обєдіняйтесь». Мені здається, настав час і нам, куркулям, якось об’єднуватись проти бидло-соціалізму.

via Дмитро Боярчук, виконавчий директор CASE Україна