​​❗️ 🧓Чому бідують українські пенсіонери? Ч. 3: На зламі тисячоліть: недолуге реформування пенсійної системи та розквіт популізму

Наприкінці 1990-х років економічна криза поступово себе вичерпала. 2000 рік став першим за період незалежності, у якому було зафіксовано зростання ВВП України. Це був результат низької бази та низки ринкових реформ.

Трансформація торкнулася й пенсійної системи. Уперше пенсійну реформу спробували провести при президентстві Леоніда Кучми. В Україну запросили якісних іноземних консультантів, які глибоко опрацювали пенсійну проблематику та напрацювали комплексний перелік рекомендацій для проведення пенсійної реформи. Уже тоді було розуміння всіх системних проблем і майбутніх ризиків, властивих солідарним пенсіям, і передбачалося, що для їх усунення на додачу до солідарної системи буде запроваджено накопичувальні пенсії, щоб кожен працівник міг бути господарем своєї пенсії.

На практиці чимало було зроблено. 2000 року ліквідовано заборгованість з пенсійних виплат, пенсії зросли в реальному обчисленні. Сформовано єдину інформаційну систему соціального страхування, зокрема персоніфікованого пенсійного обліку пенсійних внесків, якість управління системою пенсійного забезпечення суттєво виросла. Та основне – де-юре запроваджено поширену у світі трирівневу пенсійну систему, що складається із солідарного, обов’язкового накопичувального та добровільного накопичувального рівнів.

Подібні зміни відбувалися паралельно і в інших країнах Південно-Східної Європи. Однак у підсумку положення ухвалених законів виявилися декларативними, бо їх не доповнили необхідними змінами в податковому, фінансовому законодавстві, функціонуванні фондового ринку та ін. Причини були традиційні для України: неприйняття фіскальних ризиків, конфлікт інтересів з роботодавцями (здебільшого – олігархами), брак кадрового ресурсу, потрібного для реалізації декларацій у дієвих механізмах. Пенсійну реформу Леоніда Кучми не було доведено до кінця, тому вона не запрацювала й виявилася недолугою. Тож проблеми українських пенсіонерів не було вирішено, а з часом вони тільки поглиблювалися.

Другий рівень пенсійної системи, обов’язковий накопичувальний, так і не запровадили. А третій рівень хоча формально й існує, однак не має необхідних стимулів для розвитку. Щоб відкладати на пенсію в майбутньому, працівник повинен відмовитися від вагомої частини зарплати сьогодні, або роботодавець має погодитися на суттєве збільшення фонду оплати праці. У нинішніх реаліях високої частки тіньової зайнятості та постійної невизначеності перспектив збереження цих коштів такі умови не підходять ані тим, хто працює, ані тим, хто наймає. Якби 2004 року у нас запровадили обов’язкові накопичувальні пенсії разом із трирівневою пенсійною системою, то зараз нинішні та майбутні українські пенсіонери мали б активів сукупно на 10–15% ВВП, а це $10–20 млрд.

Діяльність наступних урядів повела пенсійну систему у прямо протилежному напрямі махрового соціального популізму. Це почалося з прем’єрства Віктора Януковича. 2000 року Пенсійний фонд України був бездефіцитним, 2003 року структурний дефіцит становив прийнятні 1.4% ВВП. За 5 років після цього середні пенсії, виражені в євро, зросли більш як учетверо, за 10 років – більш як ушестеро. Водночас реальні зарплати збільшилися лише в 2.1 і 2.8 разу відповідно. У той період в Україні ледве не щороку відбувалися вибори. А оскільки пенсіонери – найчисельніша демографічна група, то для соціального популізму були якнайкращі економічні та політичні передумови. Розквіт популізму заклав підмурівок того, що пенсійна система України стала одною з найменш ефективних у Європі.

👉 Докладніше про бідування пенсіонерів у звіті
‼️ Підтримайте поширення своїми пожертвами на Патреоні
Дивіться просвітницьке відео та підписуйтесь на наш YouTube-канал