❗️ 🧓Чому бідують українські пенсіонери? Ч. 4: Накопичення пенсійних проблем віддаляє державну владу від ухвалення необхідних рішень

Коли настала економічна криза 2008–2009 років, то виявила всі проблеми, що наростали в економіці через її нереформованість. 2009 року видатки Пенсійного фонду України становили 17.5% ВВП, а структурний дефіцит (власні доходи ПФУ мінус усі видатки на пенсії) – 7% ВВП. Країна не могла собі дозволити такі величезні показники, тому відтоді пенсійна система була в центрі кожних переговорів із МВФ. Під тиском фонду з’явилися нові спроби пенсійних реформ. Однак усі вони відрізнялися від першої тим, що навіть не намагалися вирішити проблему низьких пенсій по суті, а зводилися до гасіння пожеж і латання дірок у наявній пенсійній системі.

Перша спроба відбулася 2011 року. Її мета – урізати видатки Пенсійного фонду України та розмір його дефіциту. Тому принципових змін не сталося, а вся реформа звелася до кількох обмежувальних пунктів: поступового підвищення пенсійного віку для жінок із 55 до 60 років до 2021 року, підвищення пенсійного віку для чоловіків – державних службовців із 60 до 62 років, зменшення бази для нарахування пенсії державним службовцям із 90% до 80% зарплати, а також обмеження максимальної пенсії рівнем 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Однак уряд Януковича–Азарова зберігав відданість ідеям соціального популізму в межах політики «стабільності», тому продовжував піднімати пенсії, не зважаючи на наявність ресурсів для цього. У підсумку ефект від реформи був малопомітним.

Наступна спроба пенсійної реформи відбулася 2017 року під керівництвом Володимира Гройсмана. У тої реформи було кілька передумов. По-перше, через трикратне знецінення гривні, велику інфляцію та мізерну індексацію пенсійних виплат у 2014–2015 роках співвідношення між середньою пенсією та середньою зарплатою (коефіцієнт заміщення) зменшилося з 45% 2013 року до 26% 2017 року. Тобто через кризу реальні пенсії знизилися природним чином, завдяки чому уряд Володимира Гройсмана мав трохи більший простір для маневру, аніж його попередники. По-друге, починаючи з 2016 року, ставку єдиного соціального внеску, який формує основу надходжень до Пенсійного фонду України, знижено до 22% (з близько 40%). Це зумовило падіння власних доходів фонду з 8.5% ВВП 2015 року до 4.7% ВВП 2016 року. По-третє, було скасовано норму про оподаткування пенсій працюючих пенсіонерів.

Пенсійна реформа уряду Володимира Гройсмана мала деякі позитивні технічні нововведення, зокрема перерахунок пенсій, установлення тіснішого зв’язку між пенсіями та кількістю відпрацьованих років, запровадження щорічної автоматичної індексації розміру пенсій залежно від інфляції та темпів зростання заробітних плат у країні. Скасовано також левову частку спеціальних пенсій. Однак структурно суть реформи полягала в тому, щоб зробити жорсткішими умови виходу на пенсію. Після 2027 року вийти на пенсію у 60 років матимуть право тільки ті, хто накопичить принаймні 35 років трудового стажу, в іншому разі вихід на пенсію буде можливий лише у 63 роки (за наявності принаймні 25 років стажу) або у 65 років (за наявності принаймні 15 років стажу).

За своєю суттю всі зміни в пенсійній системі України останніх 15 років були латанням дірок в авральному порядку. Через доволі радикальні, хоча й недосить ефективні нововведення ми перестали належати до країн із найвищою часткою пенсіонерів (див. Діаграма 4), проте майже не просунулися в подоланні бідності серед громадян пенсійного віку.