❸ Сам покупець, який розширявся, мав на меті стати першим у світі виробником сталі (і таки став трохи згодом), декларував амбіції, скуповував заводи де тільки міг, і Криворіжсталь саме тут, саме у цей рік, саме для цього покупця була конче потрібна з іміджевої точки зору. Бо іміджеві вигоди від покупки одного з найбільших на той час заводів світу можливо й перекривали ті $5 млрд, заплачених за Криворіжсталь.

Тобто висока ціна – це насамперед тому, що співпали три ці фактори: perception України, економічне зростання та очікування сировинного буму та фактор покупця. Це все наклалося одне на одного і вийшла така неочікувано приємна ціна. А фактор «чесного аукціону», він, звичайно, теж зіграв, але як дуже-дуже допоміжний, та навіть другорядний, та аж ніяк не ключовий і не основний.

Отже, повертаючись до нашого Більшовика, хотів сказати, що це часто дуже хибна думка, вважати, що у нас все дорого, і має коштувати якісь шалені мільярди, лише тому, що десь там за кордоном сході активи коштують тих шалених мільярдів. Це, до речі, стосується не тільки приватизації, але й приватного бізнесу.

Бо, на мою думку та судячи зі спостережень, в нас і бізнес і держава дуже часто бояться продешевити, продати щось на копійку дешевше, ніж могли би, й у підсумку втрачають все. Два дуже прямо показових приклади – це Родовід Банк та Одеський припортовий завод. Зараз десь те саме коїться в банках та сировинному бізнесі – люди чекають «справжньої ціни»; за дуже нечастими винятками в результаті отримують нічого (і це у кращому випадку).

Другий момент. «Інвестор купив дешево» - ще щось на кшталт «Сонце стає на сході», «Дніпро впадає до Чорного моря», «Крим це Україна» etc. Інвестор на те й інвестор, щоб купувати дешево.

В нас взагалі, мені здається, слово «інвестор» сприймається здебільшого як синонім слова «дурник» - мовляв, якийсь дивакуватий, що дає нам гроші просто так. Бо ж дурний. І задача уряду чи правоохоронних органів викачати тих грошей якомога більше, бо нащо дурню гроші. Насправді все зовсім інакше. Інвестор, якщо це інвестор, це як Сфінкс у «Павліку Морозові» - здоровенна та хтива потвора з крилами, пазурами і так далі.

В інвестора, як би його не звали – Mr. Rinat Akhmetov, Esquire, чи сер Слейтон Фергюсон, 86-й барон Уігморський – одна мета: заробити грошей. І зовсім немає мети на зразок «наповнити бюджет України», чи «зробити багатими та заможними жителів села Великі Крихівці» - це все, якщо іронізувати, для нього collateral damage. Інвестор і має купувати дешево, інакше це не інвестор, а просто незрозуміло що (або якщо обставини випадково складалися як в історії з Криворіжсталлю – та вірити, що так буде завжди, ще як вірити, що завжди викидатимеш на кубіках шість-шість). Тобто суд арештував акції, бо інвестор купив дешево – з тих же мотивів можна арештувати сонце – чому це воно сходить на сході, непорядок.

І момент третій. Це вже про конкретного інвестора. Як на мене, з такою посиленою увагою правоохоронців та інших захисників "соціалістичної сопствєнності" до того Більшовика – АМКУ, тепер ДБР, а там і БЕБ, і СБУ, і НАБУ на черзі – нормальний інвестор плюнув би і сказав – грайтеся в то самі. Віддати об’єкт, забрати гроші, і не мати більше справ з нашою державою, принаймні в нинішньому форматі. Собі дорожче. Ось і подивимося, як вчинить конкретно взятий інвестор – чи розвернеться, чи буде чіплятися до останнього – бо ж це і означатиме, що таки щось таке схоже на «схематоз» там мабуть таки є – бо який інакше сенс за те чіплятися.

P.S. Ілюстрація – картина Бориса Кустодієва «Бальшевік», 1920 рік