🇺🇦🇮🇱 У ці непрості часи вважаємо за доцільне нагадати наш звіт "Деякі уроки Ізраїлю для України" (2015), суть якого зводиться до наступного: саме економічні ринкові реформи дозволили Ізраїлю стати потужною державою, яка вміло захищає свою незалежність в умовах ворожого оточення.

🇮🇱 🇺🇸 Роль допомоги США у розбудові Ізраїлю
Є думка, що вражаючі успіхи Ізраїлю – це винятково результат потужних фінансових вливань із боку США. Дійсно, Ізраїль – найбільш надійний партнер та єдиний демократичний союзник США на Близькому Сході.

Тісні стратегічні, економічні, політичні та дипломатичні зв’язки між США та Ізраїлем слугують реалізації інтересів США, підтримують мир у регіоні, роблять обидві країні більш безпечними. Саме тому Ізраїлю перепала десята частина всієї міжнародної допомоги США з 1946 по 2012 рік. Якщо брати окремо, то Ізраїль отримав п’яту частину усієї військової допомоги США і двадцяту – всієї економічної. При чому, тільки одна п’ята коштів була надана Ізраїлю на поворотній основі, а решта – у вигляді грантів.

Коли Ізраїль було тільки-но створено і коли рівень небезпеки був критичним, кошти США, дійсно, могли мати вирішальне значення. Спершу, у 1950-х–1960-х роках, допомога США посприяла розбудові держави. Говорять, що коли фермери поскаржилися прем’єру Леві Ешколу на засуху в Ізраїлі, він відповів: «Для нас головне, щоб у США не було засухи».
Далі, в 1973 році, США миттєво відреагували на «Війну судного дня» (неочікуване вторгнення Сирії та Єгипту на територію Ізраїлю) та подальше загострення ситуації в регіоні, подумавши, що підтримка Ізраїлю обійдеться їм дешевше, ніж війна на Близькому Сході. В ті часи спроможність соціалістично-популістських урядів Ізраїлю була надзвичайно низькою, і невідомо, що б сталося з країною без економічної та військової допомоги США
Проте, кілька десятиріч після проголошення незалежності та коли різноманітні загрози послабшали, США під керівництвом президента Рональда Рейгана (відомого своїми ліберальними поглядами) дали Ізраїлю зрозуміти, що вони не збираються підтримувати його згубну економічну політику й надалі.

Відтоді бере свій початок потужне економічне зростання Ізраїлю. Його першим етапом стала розробка, прийняття й реалізація Стабілізаційного плану 1985 року.
Наприкінці 70-х – на початку 80-х років Ізраїль був дуже схожим на сьогоднішню Україну: війна, страшенна інфляція, двозначний дефіцит, тризначний борг, спустошені золотовалютні резерви, загроза дефолту, «кишеньковий» Нацбанк, корупція, роздутий державний апарат, ненадійна підтримка з боку США.

👉 До 1977 року в політиці Ізраїлю домінували лівоцентристи, але їхня нездатність встановити мир та стабілізувати економіку нарешті коштувала їм програшу на виборах. Попри величезні очікування, правоцентристам за два терміни при владі не вдалося розвернути ситуацію. В результаті, на виборах 1984 року голоси розділилися майже навпіл. Тоді було вирішено, що перші два роки прем’єром буде лівоцентрист Шимон Перес, а наступні два – правоцентрист Іцхак Шамір. Обійнявши посаду, Шимон Перес, як і належало представникові лівоцентристської партії, відмовився суттєво скорочувати державні видатки, сподіваючись вирішити проблеми дефіциту та інфляції за допомогою м’якших методів та підтримки США. За відсутності політичної волі у прем’єра, сподіватися на щось від міністрів було марно – кожен з них намагався усіма засобами захистити бюджет власного міністерства.

👉 Тим часом ситуація в країні набувала характеру катастрофи. І через дев’ять місяців при владі Шимон Перес таки наважився на рішучі дії. Він та тодішній міністр фінансів Іцхак Модаі зібрали нечисленну команду економістів, до якої увійшли як урядовці, так і незалежні експерти, і почали розробляти Стабілізаційний план. План був готовий за три тижні (у нього також увійшло багато попередньо напрацьованих, але раніше залишених без уваги ідей). Проштовхнути його через Кабінет міністрів зайняло майже добу – міністри пручалися руками й ногами. Особливий внесок у розробку плану зробили міністр фінансів Іцхак Модаі та Майкл Бруно.