🤝 Гуманітарка під час війни: якою має бути (long-read)
В останній "спокійний день" Ірпеня (коли ще можна було виїхати автотранспортом через Стоянку) до церкви приїхала гуманітарка. Дві вантажівки, на око 10 тонн гуманітарного вантажу.

Вона містила надзвичайно корисні під час війни речі - консерви (тушонка, бобові, риба тощо), хліб, чай, кава, крабові палички (тривалий термін зберігання при температурі 0-6 С), копчені ковбаси, сир.

Були корисні товари за умови наявності е/е та води - крупи, макарони, фасоване борошно, овочі.

Були продукти, які треба було негайно спожити - приготовлені вареники, напівфабрикати (котлети, гомілка з корочкою як в KFC), сире м'ясо та субпродукти для яких не було місця у морозильних камерах, молочка із терміном зберігання, що минає за 5-7 днів.

А були реально зайві вантажі - старі жахливо поношені речі (які краще йдуть під ганчірки), старі пледи, домашня консервація (помідори, огірки, варення тощо), закатане сало (приблизно 20 бутилів) зі смальцем, зроблені канапки (які по дорозі всі пересохли і не були придатні до споживання) та... 2,5 тонни борошна (50+ мішків по 50 кг).

У нас реально вже не вистачало рук, щоб розвантажити авто. Прийшлося "активно" залучати очікуючих на евакуацію, які від безділля тинялися по церкві. Ну як активно, сказав, що ніхто не виїде з міста, поки ми не розвантажимо гуманітарку.

Перша група товарів складала десь до 10% від вантажу. Друга десь 15%. Третя (яку треба швидко спожити) - 25%. І приблизно 50% - це зайвий вантаж, який з'їдав ресурс для розвантаження та розміщення у складських приміщеннях.

Після загострення (друга половина п'ятниці 04.03) і до наявності води ми ще могли готувати гарячі перші та другі страви (біля 300 обідів та 120-150 вечерь). Коли в місті зникло все (а в нас був лише дизельний генератор на 3-4 години роботи), то ми вже не могли готувати масово, тому роздавали консерви+хліб+крабові палички. Тут варто додати, що кількість добровільних волонтерів на кухні з кожним днем зменшувалась, бо люди евакуювалися. Відповідно, крупи, макарони, овочі теж втратили свою актуальність.

Під час загострення почали поступати запити від гуманітарних організацій та місій іноземних урядів про потреби у гуманітарці. Пропонували ліки, одяг, пледи, харчі. На що я вже категорично відповідав, що у нас немає вільних рук аби переносити ці вантажі через річку, вантажити на місці та розвантажувати у церкві. Що ця пропонована гуманітарка занадто дорога для нас з точки зору транзакційних витрат. Вона недоцільна.
Медикаменти ніби потрібні (особливо для тих в кого проблеми з щитовидкою, цукровим діабетом), але в нас за 12 днів змінилося 4 людини, які мали б хоч якесь відношення до медицини.

Що нам реально треба було: 1) допомогти з евакуацією важкохворих людей (тобто прийняти їх за мостом і відвезти у відповідні заклади, де буде догляд); 2) дати солярку для нашого генератору (забіжу наперед - ми розливали дизпаливо для МНС, міської поліклініки, військових на блокпостах); 3) бензин для заправки авто, що евакуюють цивільних з міста.

Гуманітарні місії могли забезпечити лише п.№1. А два інші питання ми вирішували завдяки приватним жертводавцям, підприємцям та іншим церквам. До речі, одна людина в Ірпені, що займалася обслуговуванням дизельних генераторів та двигунів мав запаси ДП. Він, бачачи роботу церкви, пожертвував 400 л соляри. Після цього церква тимчасово перетворилась на нафтобазу, яка розливала пальне усім потребучючим - військовим, МНС, поліклініці, волонтерам з евакуації. За декілька днів цей запас вичерпався.

Отже, підсумки на локальному прикладі гуманітарної допомоги в Ірпені: до 50% гуманітарного вантажу - це вхолосту з самого початку; із загостренням ситуації на фронті коефіцієнт корисності гуманітарки падає мінімум до 25%. Буквальне золото під час війни - пальне - гуманітарні місії забезпечити нездатні.