Тотальний контроль vs. верховенство права

Черговій спробі скорочення держапарату присвячується.

Вся державна структура в Україні, уся система заточена на упередження небажаних дій шляхом максимального контролю. «Как би чєво нє вишло» В цьому основна суть. Профілактика протиправних дій звучить ніби як логічно. Наприклад, в медицині цей підхід виправданий, бо хворіють усі і якщо займатись профілактикою захворювань, то це буде і дешевше, і якісніше. В держуправлінні профілактика протиправних дій методом ‘проконтролювати максимально усіх’ шалено дорога і неефективна. Протиправними речами займається, за визначенням, невеликий відсоток людей, а нагромадження вимог системи тотального контролю повинні виконувати усі без винятку громадяни.

Звідки взялась така система і що означає фраза «Суворість законів компенсується необов’язковістю їх виконання» - пояснювати не буду. Думаю, це вже прописні істини. Можна загуглити при потребі.

Яка розумна альтернатива системі тотального контролю? Це невідворотність покарання, яка базується на верховенстві права. Знову про це верховенство права…

Чому у нас все зорієнтовано на тотальний контроль? Бо якщо людину не зловиш за руку в момент злочину, то далі вже все… шукай вітра в полі. Фірми-одноденки, фури, які «зникають» при перетині кордону, можновладці, які «тічонєчько ухядт в лєс»… Максимум, що може статись – це порушника «обілєтять» на етапі досудового слідства, або вже в суді. Бувають винятки, коли справа резонансна і під прицілом камер відбувається правосуддя. Але не усі мають доступ до рейтингових ток-шоу і не за кожною справою журналісти можуть вслідкувати.

Система невідворотності покарання – це абсолютна протилежність. Людина може робити майже все, без особливих перепон (ніхто за руку вас хапати не буде), але якщо ви порушили закон – то потім сидіть і тремтіть, бо якогось ранку за вами прийдуть.

Чому невідворотність покарання краще? Бо при тотальному контролі тягар цього самого контролю несуть на собі законослухняні люди на кожному кроці доказуючи державі, що вони не верблюди. В умовах верховенства права, вони з регуляціями і контролерами майже не стикаються, бо система аналізу ризиків їх взагалі не помічає. Для «рєшал» навпаки тотальний контроль взагалі не проблема, а їхній хліб, бо саме вони відчиняють потрібні двері цієї системи чарівним ключиком. Немає тотального контролю, ринок «рєшал» дуже звужується (не скажу, що зникне повністю).

Чому невідворотність покарання дешевше? Бо не потрібно тримати армію чиновників, які перевіряють-перепровіряють в режимі «как би чєво нє вишло». Якщо в суспільстві в переважній більшості випадків спрацьовує невідворотність покарання, то цей механізм сам по собі працює як профілактика. А на той невеликий відсоток громадян, схильних до протиправних дій, заточуються механізми визначення ризиків.

І ось тут ми підійшли до питання скорочення держапарату. На сьогодні реальність така, що без переходу на верховенство права та запровадження принципу невідворотності покарання – наявний перелік функцій скоротити не можна. Може трішки, але не радикально. Згідно тієї філософії, на основі якої працює наш державний апарат, – хтось повинен все контролювати, перекладати папірці, погоджувати і т.д. і т.п. А якщо не можна скасувати функції, то і не можна скоротити апарат. Бо скорочення людей при збереженні функцій – це просто стискання пружини, яка рано чи пізно вистрелить. Збереться кілька тисяч невдоволених громадян, яким не видають критично необхідну довідку… і вуаля, маємо погодження на збільшення штатних одиниць, або взагалі створюється новий орган для вирішення проблеми.

У нас в державі багато чого зайвого, що можна відсікати крок за кроком і нічого при цьому не перестане працювати. Виплати різного роду допомог через Дію – це прекрасний приклад того, що все може працювати набагато простіше. Уявляєте, скільки довідок довелось б збирати для отримання тих самих виплат через управління соцзахисту? А ту натиснув кнопку і десь там воно само пішло щось перевіряти.