​​➕➕➕➖Три плюси, які допоможуть Україні подолати кризу. І мінус, який все помножить на нуль

Замість підміняти ринок, найрозвинутіші держави намагаються йому допомогти, знижуючи транзакційні витрати, а також сприяючи розвитку конкурентних переваг у широкому сенсі, і подолання "вузьких місць", що заважають їхній реалізації.
Ключові тези зі статті старшого економіста CASE Україна Володимира Дубровського:

➊ Держава не може і не повинна визначати "пріоритетні галузі": це просто складне завдання в сучасному постіндустріальному світі, аж надто швидко і різко змінюються умови для конкретних видів діяльності. Не кажучи вже про корупцію.

➋ Загальні конкурентні переваги змінюються набагато повільніше, і є свого роду "загальним благом" для бізнесу. Загальна середня освіта та забезпечення базових медичних послуг для всіх, не створюють особливих переваг конкретним галузям або підприємствам, але забезпечують необхідну базу для професійної освіти та достатньо працездатного населення, щоб підприємці індустріальної ери могли продуктивно інвестувати.

➌ У постіндустріальній економіці виграють, насамперед, ті країни, в яких, крім цього, є достатня концентрація талантів та інші умови, які часто важко виміряти (такі, як культура, цінності, традиції виховання тощо), що сприяють інноваціям. Саме здатність генерувати інновації ВЕФ зараз вважає найголовнішою конкурентною перевагою.

➍ Україні якраз порівняно пощастило: найперспективніша наша конкурентна перевага, згідно з багаторічними дослідженнями ВЕФ та інших організацій, – це здатність генерувати інновації (але не "впроваджувати" їх у виробництво, і не запозичувати – це різні речі).

➎ Наша країна в першій 50-ці за здатністю виробляти інновації та надавати інтелектуальні послуги. Мова не тільки про ІТ, насправді не менші перспективи у нас є в дослідженнях та розробках, дизайні, виробництві відео- та аудіоконтенту, дистанційних послугах, та багатьох інших нових галузях, які з'являються швидше, ніж держава може собі уявити.

➏ Другий природний чинник конкурентоспроможності – знамениті чорноземи – даний нам природою. Тут досить просто не заважати, і головна реформа вже йде: ринок землі запущено і буде лібералізовано поетапно. Важливо підкріпити ринок землі судовою реформою – вона взагалі наріжна будь-якого розвитку, але у цій галузі особливо критична.

➐ Робити ставку на "реіндустріалізацію" як довгостроковий драйвер зростання – велика і дуже дорога помилка. Тим більше, що поняття "розвинена країна" та "промислово-розвинена" вже років 40 як перестали бути синонімами, лише стереотип залишився.

➑ В Україні, як і багатьох інших менш розвинених країнах, це насамперед високі транзакційні витрати, що не дають ринкам виконувати свою роботу. Ринкам можна допомогти через зниження транзакційних витрат, які заважають їхній роботі, а це робиться шляхом розвитку правових та ринкових інститутів.

У нас із цим не погано, а дуже погано:
- Судова та правоохоронна системи, що стали притчею во язиціх.
- "Правила гри" практично зав'язані на конкретні персони, а не писані закони (і, як наслідок – "державний фаворитизм").
- Непрозорість структури бізнесів та бізнес-процесів.
- Нарешті, частково як наслідок всього переліченого вище, частково – властивість системи, монополізація і картелізація дуже багатьох галузей, навіть не схильних до цього за своїми економічними властивостями.

➒ Наша країна глибоко в другій сотні за здатністю утримувати та залучати таланти – тому ми їх втрачаємо разом із доходами, які вони приносять. Тож найбільш актуальний напрямок політики конкурентоспроможності – це утримання талантів, здатних конкурувати у сучасній "економіці знань".

Базові умови для їхнього збереження та залучення однакові для всіх, незалежно від галузі: правова держава, необтяжливі закони – максимум індивідуальної свободи, комфортне та безпечне місце існування, хоча б порівняно низькі податки 😊 "маленька" держава, на противагу "активній ролі"), висока купівельна спроможність доходів (означає – жодного протекціонізму), хороша інфраструктура, "бренд країни", та інші блага.