​​Ми знаємо небагато про те, через що почалась Американська революція, адже це не наша рідна історія. Переважна більшість читачів подумає про Бостонське чаювання. Дещо просунутіші згадають культову фразу «no taxation without representation».

Але першою реальною економічною передумовою революційної ситуації був… РОМ. Так, саме ситуація з ромом протягом сорока років до початку революції була тліючим багаттям, яке англійці в останні роки перед постанням колоній почали роздмухувати.

Отже, економічні зв’язки того часи були наступні. Існував більш-менш усталений «Малясовий трикутник» торгівлі між англійськими колоніями, Західною Африкою і Карибськими островами. З англійських колоній кораблі везли в Африку ром, плюс ще невеличкий бонус з Європи у вигляді бус та зброї. В Африці це міняли на рабів, яких везли на Карибські острови на тамтешні плантації цукрової тростини. В Карибському басейні рабів продавали і частково міняли на маляс з цукрової тростини. Маляс – це похідний продукт від виробництва цукру, сироп, з якого і роблять відомий усім карибський ром. А тоді його робили саме в Новій Англії, куди й привозили маляс з Карибів, щоб продати його на виробництво рому і купити одразу вже готовий ром, щоб плисти з ним у Західну Африку.

Отака от схема, не дуже моральна для нашого часу, особливо з урахуванням полонених африканців, як витратного матеріалу, але дієва, і зі сталою маржою для усіх причетних.

Але якось Велика Британія вирішила втрутитись в цю систему через постійні скарги своїх карибських (або вест-індійських) колоній. Ці колонії (Барбадос і Ямайка, якщо читали про пригоди капітана Блада) були незадоволені тим, що колоністи Нової Англії надають перевагу малясу з голандських, французьких або інших колоній. І багатих плантаторів звідти, вірних короні, поважали більше, ніж задерикуватих зарозумілих колоністів з півночі.

І тоді парламент запровадив Molasses Act of 1733 – мито у шість пенсів з галону малясу, якщо він надходив до колоній Північної Америки не з інших британських колоній, а від голандських, іспанських чи французьких.

Для тих часів таке мито було зависоким і нерентабельним. І тому колоністи поклали на нього болт, почали потроху контрабасити, обходити, оскаржувати штрафи і донарахування мита в місцевих судах і таке інше. Себто, традиція зневажати владу, яка заважає тобі робити гроші, в Тринадцяти колоніях почалась приблизно звідси.

Це «свято непослушанія» тривало тридцять років, за цей час цілком склалась культура і інфраструктура ухиляння від мита. А потім почалась Французьско-Індіанська війна – «філіал» Семирічної Війни у Новому Світі, коли Англія пішла відбирати у Франції канадські колонії.

Щоб утримувати корпус британських вояків в колоніях та просто підзбирати грошей, Molasses Act of 1733 скасували, а замість нього прийняли Sugar Act 1764. Мито знизили удвічі і почали серйозно ганятися за перевізниками, які за попередні тридцять років зробили нелегальний імпорт малясу своєю сімейною справою. Власно кажучи, саме британських вояків до цього і залучали – вони своєю боротьбою з «контрабасом» заробляли собі на утримання.

І так, цей двіж серйозно розлютив колоністів. Раніше слоган «no taxation without representation» був таким мемчиком серед невеличкого кола опозиційних місцевих інтелектуалів, а зараз він пішов в народ, до малого і середнього бізнесу. Через цю митну політику відбувся дисбаланс між британськими колоніями Карибів/Вест-Індії і Нової Англії, перші стали заробляти більше, а другі менше, виробництво рому почало скорочуватись.

Протягом наступного десятиріччя, що передувало початку Американської Революції, були ще інші акти з новими митами, якими британський уряд намагався покращити свої справи, але це вже дещо інша історія.

А ми просто згадуємо такі епізоди – коли буря здіймається серед те, що законодавці і влада не слухають людей. Вітаємо з Четвертим Липня, з певним запізненням, Гетьманцева, Железняка та інших любителів общипувати гусаків.

Сергій Сидоров, простий читач «Ціни держави»

@costukraine
👉 Підписуйся на високоякісну економічну аналітику