❓🏦 Чи можна Львів або Ужгород зробити фінансовими центрами Європи? Why not? Ч.1
Цікаві роздуми про перспективи України як одного із фінансових центрів Європи від економіста Ярослава Романчука.

Одне із найслабших місць української економіки – гроші. Їх мало, і вони дорогі. У банківській системі домінує держава, що саме собою абсурдно. За останні десятиліття практично зруйновано культуру заощадження. Інвестиції в основний капітал менше ніж 10% ВВП – це показник гострого ресурсного голоду економіки.

Вона переробляє те, що легко дається, їде накатаною, без драйву, динаміки і креативності. Розпорядники чужого разом із обраними лідерами ринку міцно тримають кругову оборону, не впускаючи у країну зайвих суб'єктів зі своїми фінансовими та інші ресурсами. Вони на одній хвилі з національною бюрократією та олігархатом, які не шанують іноземних інвесторів.

За підсумками 2021р. накопичені прямі іноземні інвестиції України становили лише $1429 на душу населення. Для порівняння середньосвітовий показник становив $5753, у 4 рази більше, ніж в Україні. Показник Польщі у 5 разів більший, середній за Євросоюзом - у 18 разів більший, США – у 29 разів більший. Сьогодні жодна країна, яка серйозно думає про благополуччя, швидке економічне зростання та розвиток, не може собі дозволити ігнорувати іноземні інвестиції.

Після війни Україна матиме шанс радикально виправити ситуацію, якщо матиме сучасну фінансову систему, з банками та іншими фінансовими посередниками, які мають доступ до величезного пулу світових фінансів і ресурсів.

До 1970-х міжнародних фінансових послуг концентрувалися в кількох великих містах. Вони були фінансовими центрами для своїх національних економік. Насамперед, мова йде про Лондон і Нью-Йорк. З того часу відбулося суттєве зростання кількості фінансових центрів, які обслуговую нерезидентів та їх фінансові потреби. Частка малих країн у глобальних зовнішніх активах і зобов'язаннях зросла з ~15% наприкінці 1980-х до 30% наприкінці 2010-х, хоча їхня частка у світовому ВВП залишилася незмінною, менш як 3%.

Звичайно, багато суб'єктів віддають перевагу великим містам-фінансовим центрам. Однак частка країн G20, на які припадає ~80% світового ВВП, у глобальних зовнішніх активах та зобов'язаннях скоротилася з 65% наприкінці 1980-х до ~55% наприкінці 2010-х. Проти концентрації зовнішніх активів працюють такі фактори, як відстань між фінансовими посередниками та їх партнерами, особливості регулювання та оподаткування.

У період 1995 – 2020рр. число міжнародних фінансових центрів (cross-border centres) варіювало від 12 до 18. Всього до цієї групи входило 23 міста/країни/території. Тут знайомі всім Кайманові острови, Британські Віргінські острови та Люксембург. Втратили свою значущість у 1990-ті Бахрейн, Панама та Вануату.

Останнім часом піднялися Нідерланди та Маврикій. Частка операцій міжнародних фінансових посередників з початку 1980-х до 2020р. зросла у сім разів, з 0,3% ВВП до 2,1% світового ВВП. Частка центрів міжнародного фінансового посередництва зросла у 15 разів, з 1,5% до 23%.

Передумова для перетворення на міжнародний фінансовий центр – це наявність стабільного, прозорого правового середовища, яке викликає довіру щодо передбачуваності договірних умов, має ефективну систему вирішення спорів. Дубай створив фінансовий центр як окремий адміністративний район зі своїми судами, комерційним та цивільним законодавством на англійському праві. Лондон та Нью-Йорк, Дублін та Амстердам із задоволенням допоможуть Україні зробити правову базу під запити глобального фінансового ринку.

Друга передумова – необмежену використання іноземних валют. Це особливо важливо у малих економіках, у яких мало значних фінансових потоків у національній валюті.

Третя передумова – відкритий режим для іноземних фінансових організацій та їхньої експертизи. У багатьох фінансових центрів іноземні банки займають левову частку міжнародних позицій. Вони є джерелами знань, експертизи, технологій, мереж та репутації. Вони також відкривають доступ до ресурсів та ліквідності.

@costukraine