Виборчі системи VS економічне зростання: чи допомагає демократія ставати державам багатшими (4/4)
Підтверджуючи цю гіпотезу, Яновський і співавтори [11] розглядають загальне виборче право як інструмент корумпування виборця. Автори виходять з того, що право вибору має певну цінність для виборця, але його цінність підривається принципом «нам від вас нічого не треба – головне, дайте нам спокій». По-перше, виборець, який не надто високо цінує своє право вибору, може відмовитися від нього в принципі, оскільки, наприклад, він оцінює це право нижче, аніж витрати часу від своєї участі у виборах. Або він може продати свій голос тому чи іншому політику. Таким чином виборці, які не цінують своє право вибору, відкривають дорогу популізму та політичній корупції. Це триває доти, доки громадяни не навчаться на власних помилках, а політичний клас не усвідомить свою відповідальність. Велике значення має становлення верховенства права та формування довічних (perpetual) організацій у політиці – політичних партій та інших груп, які засновані на ідеологічних засадах, здатні контролювати лідерів і за своєю інституційною структурою здатні пережити своїх засновників. Проте серед сучасних розвинених країн, які стали багатими завдяки продуктивним економікам (на противагу експлуатації природних ресурсів), жодна не є абсолютною монархією і навіть там, де монархи формально залишилися, вони мають вкрай обмежену владу. Що більше, швидке економічне зростання почалося в них тільки після повалення абсолютистських режимів і встановлення демократій.

Норт, Вейнгаст та Волліс у своїй фундаментальній книжці «Насильство та соціальні порядки» наводять дві ключові причини, чому демократія краща за авторитаризм. Наслідком авторитаризму є монополізація, персоніфікація стосунків і слабкість прав власності. Ці фактори придушують розвиток ринків, отже, перешкоджають економічному зростанню, особливо розвитку інновацій. По-друге, хоча швидке зростання можливе за «обмеженого доступу» – завдяки кращій мобілізації ресурсів за «доганяючого» зростання на основі індустріалізації із запозиченням технологій, проте воно з великою ймовірністю переривається періодами збурень, які часто відкидають такі країни на десятки років назад в їхньому економічному розвитку. Натомість зрілі демократії розвиваються хоча й повільніше, але стало.

Демократія на певних етапах розвитку суспільства може і гальмувати, і прискорювати економічний розвиток. Такі фактори, як збільшення розмірів уряду (переважно за рахунок соціальних видатків), зменшення інвестицій в основний капітал, збільшення бюджетного дефіциту, що можуть бути характерними для демократичного режиму, сповільнюють економічне зростання. Водночас позитивні ефекти стосуються збільшення інвестицій у людський капітал, прискорення технічного прогресу та соціальної стабільності. Баланс між цими ефектами різний у різних країнах і в різні часи – він може залежати від попередньої історії, культури, демографії, етапу розвитку тощо.

Можна також стверджувати, що середньостроковий (на періоді від кількох років до 20–30) ефект раптової демократизації може бути негативним, оскільки в результаті народжується «незріла» демократія, яка веде до посиленого перерозподілу, що сповільнює зростання економіки. Проте на довгостроковому інтервалі (50 років і більше) даються взнаки соціальна стабільність, сприятливіші умови для технологічного оновлення та розвитку людського капіталу. Окрім цього, за цей час інститути демократії здебільшого позбавляються «дитячих хвороб». Тому в довгостроковому періоді демократія позитивно впливає на економічне зростання.