⛓Чим зараз живе гірничо-металургійний комплекс в умовах війни?
Викладаємо тези дискусії про металургію:
Гірничо-металургійний комплекс постраждав найбільше від агресії РФ. Проблеми почалися навіть не в лютому 2022 року. Ще з 2014 року ми втрачаємо підприємства на тимчасово окупованих територіях, перебудовується логістика. Звичайно, з лютого був найсильніший удар. З перших днів відбулося суттєве скорочення виробництва.
Ми розуміли, що основне – це безпека наших людей. Наші підприємства розташовано в Маріуполі, Запоріжжі, дуже близько до тієї лінії фронту, з якої почалося вторгнення. Тому перше скорочення виробництва, починаючи з перших днів війни, відбулося з міркувань безпеки, потім наклалися економічні фактори.
Оскільки наша галузь зав’язана на експорті (близько 50% гірничорудної продукції та 80% металургійної), для нас були важливими: по–перше – світова кон’юнктура, бо ми не могли покладатися на внутрішній ринок; по–друге – логістика, бо вона становить суттєву частку в наших витратах (з початком війни логістичні затрати зросли вчетверо-вп’ятеро для нашої продукції). Водночас ми зіткнулися з тим, що через агресію Російської Федерації на глобальних, європейських ринках ціни падають.
Ми опинилися в ситуації, коли ціни знижуються, собівартість продукції зростає, а ми не можемо доставити її до наших клієнтів. Тому наша галузь постраждала найбільше. За підсумками року ми виходимо на 30% торішніх показників з металургії. Однак це не повинно ввести в оману, в грудні, наприклад, вони були на рівні 15%. Калькулюючи річні показники, беремо до уваги і січень, і лютий, коли військові дії ще не почалися, коли ще виплавляли сталь, виробляли продукцію та її експортували. Тому за річними підрахунками – 30%, але насправді металургійні підприємства завантажені десь на 15%, гірничорудні – на 20%. Це надзвичайний удар, від якого нам дуже важко оговтатися.
Ще один важливий вимір цієї проблеми – Маріупольський майданчик. Два комбінати торік виробили 40% нашої продукції зі сталі. Зараз ми їх тимчасово втратили, а ті підприємства, які залишаються на контрольованій території, – на лінії зіткнення (Запоріжжя, Авдіївський комбінат, Кривий Ріг). Тому безпекові обставини продовжують впливати.
Пропорції експорту на внутрішньому ринку і далі зберігаються приблизно на тому самому рівні, але географія експорту дуже сильно змінилася. Якщо раніше європейський ринок був нашим домашнім ринком, поставляли туди третину продукції, то цього року це буде 60% – країни ЄС, в іншу Європу – 10%, Туреччина та інші країни – теж 10%. Зрозуміло, коли ми втратили українські порти, поставляти продукцію на дальні ринки стало набагато складніше. Усі підприємства працюють у глибокому збитку, не покриваються навіть змінні витрати, не кажучи про постійні.
Це означає, що згоряють кошти, наші підприємства несуть зобов’язання. Упродовж багатьох місяців тривали виплати заробітної плати всім робітникам Азовсталі, «Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча».
За таких важких обставин, навіть якщо люди не мають змоги працювати, дуже важливо, щоб вони отримували бодай якийсь дохід. Це важливо для всіх підприємств, але потрібно розуміти, що це не може тривати довго. Зараз головне завдання – дотягти до нашої спільної перемоги, бо для України дуже важливо зберегти гірничо-металургійну галузь.
Є обмеження щодо експорту, економічних розрахунків і фізично, що ми можемо доставити, а що не можемо. Було зроблено все для того, щоб зменшити собівартість, але не постраждали люди, щоб ми щось виробляли, все ж таки відправляли на експорт продукцію і підприємства працювали. Зараз ми перебуваємо в такому режимі виживання.