Отже, бути головою митниці – це…
*1. Реорганізувати центральний апарат
*Кожен новий керівник після приходу на посаду насамперед вирішує одне важливе завдання — забезпечення керованості довіреного відомства.
Для цього потрібно зробити так, щоб туземні фахівці визнали нового сюзерена та принесли йому оммаж, або привести лояльних собі людей, попросту своїх.
Звільнити людей із цікавих для вас посад так, щоб комар носа не підточив, майже неможливо. Попри те що він корумпований, некомпетентний або навіть розумово відсталий. Це дорого, довго, а з огляду на розвиток соціальних мереж та альтернативної журналістики ще й загрожує репутаційними ризиками.
Найпростіший і перевірений роками варіант — реорганізація. Укрупнення, розукрупнення, злиття та поділ, створення макродепартаментів і мікроуправлінь, секторів із двох штатних одиниць — усі варіанти годяться. Але найпоширеніший — зміна назви.
Реорганізація одразу дає дві переваги — чинний керівник виводиться за штат, а особовий склад тримається на переляку: перепризначать чи ні?
Потім природно слідує низка звільнень у зв'язку з реорганізацією, позови до суду, роки позовів, отримання потрібного рішення та поновлення на посаді, якщо кон'юнктура дає змогу, та мільйони гривень компенсації вимушеного прогулу, що лягають на плечі платників податків.
Навіть звільнення за дисциплінарні провини та порушення присяги державного службовця, зокрема з обтяженням у вигляді кримінального провадження, не дає гарантії відлучення дискредитованих чиновників або просто «не членів команди».
Судова система працює так, що все можливо. До того ж межа між законно-незаконно, правосудно-неправосудно, справедливо-несправедливо стирається.
Під каток зміни чиновницьких еліт може потрапити як той, хто на те заслуговує, або демотивований представник офісного планктону, так і сумлінний працівник, який не припав до двору через суб'єктивні причини.