Усі хочуть, щоб їхня праця оплачувалась за "справедливо" максимальною ставкою, а інших - "справедливо" за мінімальною
У продовження теми про "несправедливість" вартості оренди в різних регіонах країни і нерозуміння функціонування принципу попит-пропозиція. Це більше ніж просто про справедливу оренду - це про суттєві соціалістичні хвороби в нашому мисленні.
Років 6-7 тому один з адмінів їхав у таксі і таксист, традиційно, обурювався соціально-економічною політикою держави. Зокрема, його тоді обурював перехід на ринкове ціноутворення на ЖКГ послуги. Завязалась тупікова дискусія, коли аргументи не діяли.
І на репліку "чому тоді дорожчає водопостачання, адже вода наша, тому треба державне обмеження цін" тоді була відповідь: "Добре, ви зараз везете за 50 грн/поїздка. Я вважаю, що це несправедлива ціна і ви наживаєтесь на мені. Давайте запровадимо регулювання цін, щоб поїздка в таксі коштувала 10 грн".
На цьому дискусія закінчилась мовчанням.
Зараз багато говориться про потребу у перебудові країни, відновленні та реформах. Проблема в тому, що кожен має на увазі під цими реформами. Для когось реформи - це державне втручання, регулювання, контроль цін, збільшення соціальної допомоги тощо.
Ми цей шлях соціальної держави проходили (так, Україна соціальна держава, адже до війни у нас був один з найбільших світі перерозподілів ВВП державою - 45%) і він ні до чого хорошо не призвів. Яскравий приклад - збанкрутіла солідарна пенсійна система, коли видатки на неї в абсолютному та відносному значення зростають, а ситуація не покращується.
У коментарях до попереднього посту закликали не вживати кліше як "соціаліст", "лівак", "ліва ідеологія тощо". Пардон, друзі, але речі треба називати своїми іменами. Ліві ідеї та цінності все ще притаманні нашому суспільству. І не важливо чи то пенсіонер, працівник державного підприємства, який ніколи в житті не виїжджав за межі країни, чи вчорашній випускник якогось європейського університету з культурології чи гендерних студій, що більше разів був у Парижі, Лондоні чи Берліні, ніж у Голій Пристані, Білій Церкві чи Острозі.
Розповідати про скандинавський соціалізм не треба (до речі, тут чудове розвінчування міфу про шведський соціалізм). Країни, які досягли значного економічного розвитку мають таку привілею - зробити вибір на користь подальшого економічного зростання, або принести темпи зростання у жертву соціальної держави.
Коли ви бідна та інституційно слабка держава у вас такого вибору немає. Лише скорочення ролі держави в економіці, втручення, видатків - це вихід для таких країн як наша. Особливо, яка переживатиме наслідки війни.