❓Що не так з планом перезавантаження митниці від Д. Шмигаля?
[Продовжуємо митну тему]
Коли політики, можновладці, окремі експерти амбітно заявляють, що в них є план докорінної і всеосяжної трансформації митної служби, необхідно бути скептиком в гарному сенсі цього слова.
А коли про такий план кажуть Прем’єр-міністри, то одразу виникає низка питань:
- чи є цей план достатній (чи він спрацює)?
- чи є під нього ресурси/виконавці?
- чи наявна довга політична воля (чи є мандат на зміни)?
- чи готовий Прем’єр-міністр нести персональну відповідальність, принаймні політичну, якщо план не спрацює?
- як виміряти успішність плану (індикатори успіху)?
План перезавантаження митниці від Дениса Шмигаля складається з 6 пунктів:
1. Запровадження спільних пунктів пропуску та спільної бази даних із країнами ЄС;
2. Діджиталізація всіх процесів та впровадження електронної черги;
3. Ротації на митниці кожні три місяці;
4. Збільшити кількість пунктів пропуску;
5. Ризик-орієнтований підхід;
6. Встановлення справних сканерів на всіх пунктах пропуску;
Якщо згрупувати ці пункти, то їх можна поділити на:
1) реверанси Євросоюзу (пункти 1 і 6);
2) побажання і знову ж таки реверанси у бік «інфраструктурників» (пункти 2, 4, 6);
3) суто гасла, причому достатньо поюзані (пункти 2, 5).
Запровадження «спільної бази даних» (вочевидь мається на увазі обмін інформацією і взаємне визнання результатів митного контролю) завжди впиралося в захист інформації, на чому нам постійно наголошували західні партнери. Це питання нашої цивілізованості і довіри до нас.
Приєднання України до NCTS продемонструвало, що наша країна здатна рухати потужні проекти. Однак попереду ще довгий шлях, зокрема імплементація Митного кодексу ЄС та євродиректив і регламентів.
Незважаючи на гарну оцінку по напрямку «Митний союз» (Україна отримала 4), необхідно продемонструвати ЄС, що Україна може працювати згідно із законодавством ЄС. І не лише на папері.
Діджиталізація
Перш ніж цифровізувати, необхідно зрозуміти, що саме ми хочемо. Основна проблема митниці – суб’єктивний фактор! Тож логічно проаналізувати бізнес процеси, які існують на митниці, виявити дискреційні повноваження, формалізувати процедури (із нормативним закріпленням) і тільки потім автоматизувати. Якщо процедура алгоритмована, то людина там непотрібна.
Безперечно потрібна оцифровка даних, які утворюються в ході здійснення митної справи, для подальшого створення системи вимірюваних показників і централізованого їх отримання в режимі онлайн.
Логічно із цього пункту витікає і ризик-орієнтований підхід, який має забезпечувати вибірковість, а головне – ефективність митного контролю.
Але спочатку необхідно здійснити ревізію тих «культурних шарів», які нашарувалися в Системі аналізу ризиків.
Закупівля сканерів сама по собі нічого не дасть, поки процедура сканування і оцінка його результатів буде схильною до суб’єктивного фактору: хто дає команду сканувати, хто розшифровує, які рішення ухвалюють за результатами сканування, хто моніторить результати та визначає ефективність такого виду контролю?
Крім того, справний сканер має свої граничні показники – 60-70 вантажних машин на добу при пропускній здатності, наприклад, Ягодина в 700 вантажівок. Тобто просканувати можна 10%.
Щодо збільшення пунктів, то необхідно зауважити 2 моменти:
- «чим більше доріг, тим більше корків». Якщо не змінити процедури, то в цих нових пунктах пропуску також будуть черги і корупція;
- зважаючи на заяву Президента України щодо членства нашої держави у ЄС (навіть з огляду на певний волюнтаристський фльор), розбудова нових пропускних пунктів виглядає як закатування грошей в асфальт.
«Бригади ротації» з Черкас і Полтави на західному кордоні це древній манускрипт, який у дослідників старовини називається «Контрабанда-СТОП!», датований 2005 роком.
Історія довела, що всі ці «бригади», «чорні сотні», «відділи внутрішнього рекету» виявилися м’яко кажучи неефективним засобом у протидії незаконному переміщенні товарів через митний кордон.
Тож, наша рекомендація Прем’єр-міністру – оточувати себе професіоналами!