Економічні пріоритети у післявоєнній Україні [4/5]
Отже, без робочого верховенства права нам не залучити приватний капітал у достатній кількості.
Цікавість до України величезна, як і у 2004-му, як і у 2014-му. Але проявляти цікавіть і брати на себе ризики – це дві різні історії. Між зацікавленням і покласти гроші на стіл – величезна прірва, яку, в нашому випадку, буде не дуже легко подолати.
Де нам взяти верховенство права вже зараз, коли ‘поставка’ вітчизняного rule of law явно запізнюється? Там же, де ми взяли Himars, M777 та іншу зброю, якої у нас немає і яку ми самі до цих пір не виробили. Імпортувати. Інших варіантів у нас немає.
В цьому контексті ми подивились на популярну ідею Британського права в Україні (чи будь-якого іншого) дещо під іншим кутом. Чому ця ідея неробоча і чому вона не спрацьовувала? Приватні особи і без будь-яких підказок можуть з’ясовувати свої відносини у Високому Суді Лондона. Власне, олігархи так вже давно роблять.
Дилема в тому, що основний ризик для інвесторів йде з боку самої держави (в особі окремо взятих чиновників), а от на чиновників дія Британського права чи будь-якого іншого закордонного права не поширюється. Чиновник своїми діями може завдавати підприємцю збитки, але відповідальності жодної не несе. Чиновники несуть відповідальність за збитки для держави, але то вже трохи інша історія.
❓ Як можна контролювати потенційну загрозу з боку чиновництва в умовах відсутнього rule of law? Можливий варіант – це фінансова застава. Україна претендує на багатомільярдну компенсацію за завдані збитки. Оцінки від 300 до 700 млрд дол США. Західний світ може ці гроші конфіскувати тільки на користь України і особливих варіантів тут немає. Чому б ці гроші не використати в перші роки після війни як фінансову заставу для залучення тих же приватних інвестицій?
Орієнтовний механізм наступний. Уряд залучає інвестиції на принципах Британського права (як і хотіли), але на випадок якщо інвестор постраждає (і він це доводить в тому суді, який йому подобається) десь там на заході лежать солідні кошти, які можуть бути використані для компенсації завданих інвестору збитків. А керівництво України нехай вже в звичному порядку розбирається, хто в такий спосіб з чиновників завдав державі збитки через завдання збитків приватним інвестиціям.
Важливий момент про ці 300 чи 700 млрд дол США, на які претендує Україна.
Почну з того, що це шалені цифри для нас. Для порівняння, програма славетного Великого Будівництва це всього 4.8 млрд дол США за весь 2021-й рік. Усі прямі іноземні інвестиції, які зайшли в Україну за роки незалежності це сумарно 94 млрд дол США. За усі три десятка років незалежності. Тут є нюанс, що USD у 1995-му це трохи інші USD ніж у 2021-му, але все-рівно порядок цифр дає чітке розуміння на скільки масштабні кошти ми просимо конфіскувати на нашу користь.
Скажемо неприємне та непопулярне, але Україна поки навіть немає спроможності ефективно використати 300 млрд дол США за короткий відрізок часу 3-5 років. Завжди є варіант роздавати гроші на вулицях, чи підвищити на кілька років пенсії до €1000, але це не дуже гарне використання капіталу, та й іноземні партнери будуть трохи заперечувати.
Іншими словами, якщо частина з потенційно конфіскованих коштів буде використана як застава для залучення крупного приватного капіталу, то це жодним чином не зупинить процес відбудови, а навіть навпаки прискорить відновлення і запуск нашого економічного двигуна.
Більше того, така постановка питання продемонструє зрілу позицію керівництва країни і покаже, що ми чітко розуміємо свої слабкості і готові з ними системно працювати.
@costukraine