🧾 Презумпція вини і акти виконаних робіт (1/2)
Проблема переходу від актів до рахунків не в тому, що бухгалтери будуть перевчатись базовій механіці обігу первинних документів, і не в тому, що в будівництві без актів прийому-передачі ніяк. Основна дилема в тому, що акти виконаних робіт/послуг це невід’ємна частина дозвільної системи у податковому адмініструванні.

Так, так, Ви все прочитали правильно. Це елемент системи, в якій податківець при камеральній чи фактичній перевірці має право надавати чи не надавати дозвіл на понесення витрат. Це такий самий шлагбаум, як і на митниці, де на розсуд митника можна пропустити чи не пропустити товар. Це елемент священного права чиновника дозволяти вам жити, працювати і заробляти, або заборонити це. Це пістолет біля скроні платника податків, яким в будь-яку секунду можна скористатись.

Як це працює? Є така відома гра Дженга, де з дерев’яних блоків складують вежу, а потім потрібно ці блоки витягувати, щоб вежа не впала. Гра, в яку грають податківці, це Дженга, тільки навпаки. Підприємство складає вежу, яка визначає його понесені витрати, а дерев’яні блоки, які формують цю вежу, це акти та товарно-транспортні накладні. У підприємства є дохід, який усім відомий і його легко перевірити, а от з пірамідкою Дженга (тобто понесеними витратами підприємства) можна багато чого зробити.

Наприклад, витягти кілька блоків із самого низу (тобто визнати кілька актів сумнівними чи щось таке) і тоді уся пірамідка весело падає, а у підприємця починаються проблеми. Не те, щоб податківці мають на меті завжди руйнувати пірамідку, але така можливість – це важіль впливу, це впевненість (для податківця), що завжди можна дотиснути до потрібно результату.

Гра Дженга (навпаки) – це шалений ринок як для податківців, так і для бухгалтерів/ аудиторів/ профільних юристів. Бо коли починається висмикування блоків із пірамідки, то це не тільки стимулює доходи бюджету, але і сприяє замовленням на юридичні та супровідні послуги. Тому не варто дивуватись, що пропозиція відмовитись від актів викликає відвертий ступор у деяких представників Мінфіну та податкової, а у частини бухгалтерської спільноти щирий праведний гнів.

Як воно зараз – ми знаємо. Як воно повинно бути і до чого тут рахунки (invoices)?

Розумієте, жодна цивілізована країна не надає права чиновнику вирішувати кому які витрати нести. Це не його діло. Це втручання у діяльність і порушення базових свобод, до яких дуже чутливо ставиться західне суспільство. Тому усе податкове адміністрування у розвинених країнах фактично побудоване на декларації своїх дій, а не на отриманні дозволів (експерти-дерегулятори це називають «декларативний принцип»).

Зверніть увагу, усі міжнародні зобов’язання, що стосуються виведення прибутку з оподаткування чи спільні стандарти звітності вони стосуються МОНІТОРИНГУ, а не інструментів прийняття рішень. Тобто усі ці страшні інструменти боротьби з ухиленням – це саме можливість відслідковувати операції, а не можливість безконтрольно втручатись у діяльність і тим більше, зупиняти діяльність підприємства.

Гіпотетично на рахунки (invoices) можна так само навісити дозвільні можливості і дати право податковій висмикувати з пірамідки Джанга вже рахунки (invoices), замість актів. Але тут є важливий нюанс. Коли зараз Мінфін/ податкова спілкується з тим же МВФ, то вони можуть спокійно розповідати щось типу ‘шурум-бурум акти виконаних робіт ахалай-махалай податкові накладні трахтібідох боремося з ухиленням від оподаткування‘. І така комунікація нормально пройде, бо з усього цього представник МВФ зрозуміє і запам’ятає лише «боремося з ухиленням від оподаткування», а усе інше віднесе до малозначущих особливостей місцевого обліку.