❓🇺🇦Що треба зробити, аби в Україні після завершення війни не відбувся негативний (інерційний) сценарій розвитку?
Передусім нам потрібен мир, і не просто перемога, а забезпечення сталого миру, який власне і викладено в продемонстрованому маніфесті. На сьогодні Україна як держава, українці як народ не мають концепції забезпечення своєї перемоги. Не мають бачення, що таке перемога, яке б об’єднало націю. Просто воєнна поразка Росії не є нашою перемогою.
Яким чином забезпечити перемогу, а перемога буде тоді, коли Росія ніколи більше не загрожуватиме Україні. Щодо цього немає єдності в різних структурах Української держави і в українському суспільстві що більше.
Водночас чому потрібно говорити про відновлення вже зараз, коли ще немає ні перемоги, ні сталого миру. На це є чотири причини. Перша полягає в тому, що люди втомлюються, виснажуються, вигоряють, їм потрібна картинка майбутнього, яка б підтримувала і надихала їх.
Друга – ми не можемо вести війну без міжнародних партнерів. Вони нас фінансують для того, щоб ми реалізували ту омріяну Україну, про яку говоримо. Вони хочуть бачити, на яку країну підуть їхні гроші.
Третя причина – найбільша проблема України після перемоги – демографічна. Люди, які виїхали, повернуться тільки тоді, коли будуть розуміти, якою Україна буде і в яку Україну вони мають повертатися.
Нарешті четверта полягає в тому, що вікно можливостей завжди буде дуже коротким, як завжди. Нам треба бути готовими до цього, а не почати говорити про відновлення України після перемоги, тоді, коли настане перемога. Це потрібно робити не наступного дня після перемоги, а за багато місяців до перемоги.
Очевидно, інерційний сценарій – це один із багатьох сценаріїв майбутнього. Завжди є кілька сценаріїв, майбутнє неоднозначне, і воно залежить від наших думок, дій, ставлення, упереджень і спільних прагнень. Тому інерційний сценарій – це сценарій, який є «лякалкою», який насправді ніколи не справдиться, якщо є активні соціальні групи, які не сидять склавши ручки, а активно діють для того, щоб від інерційного сценарію перейти до бажаного.
Можемо говорити, що перехід від інерційного сценарію до бажаного – це не лише завдання політичного лідерства. Очевидно, політичне лідерство має робити реформи. Для цього потрібен і тиск громадянського суспільства – недержавні організації, бізнес, місцеве самоврядування, журналісти, експертне співтовариство, і тиск наших західних партнерів, які хочуть зрозуміти, якою Україна постане.
Завдання бізнесу полягає в тому, щоб підготувати і запакувати величезну кількість проєктів. Тому що основні кошти на відновлення приходять не від плану Маршалла. Дуже характерно, що цей план називають ім’ям давно померлого державного діяча, а не когось із нинішніх сучасних європейських чи американських політиків. Це означає, що насправді плану ще немає: коли там з’явиться реальне ім’я живої людини, тоді можемо бути певні, що план є. 90% грошей для відбудови і модернізації країни надходять від приватних інвестицій. Це означає не лише потребу верховенства права та економічної свободи. Україна до вторгнення посідала 130-те місце у світі за рівнем економічної свободи, за верховенства права – 74 місце. Потрібні також інвестиційні проєкти, в які можна було би вкладатися, це є завдання бізнесу.
Завдання громадянського суспільства полягає не лише в тиску на владу, а й у збільшенні спроможності громад. Відновлення буде відбуватися не через центр, а через громади. Це дуже важливий принцип децентралізації, зафіксований у декларації в Лугано, підписаній 41 урядом, зокрема й українським, і п’ятьма міжнародними фінансовими організаціями.
Завдання кожного українця і кожної українки – подолати Москву, Росію, Путіна в собі. Подолати в собі залишки патерналізму, колоніалізму, меншовартості, марксизму, прагнення, щоб держава керувала всім, та інших залишків того, чим нам забила голову російська радянська імперія впродовж багатьох століть .
Валерій Пекар
👉Докладніше за посиланням