(2/2)
Щоразу, як ми наближаємось до якогось “костиля” уся система загоряється червоними лампочками і включається сигнал тривоги. Якщо якийсь “костиль” викорчовується (як то ручне адміністрування відшкодування ПДВ), то відразу аналогічний вмонтовується в іншому місці (податкові накладні). Деякі “костилі” ми бачмо і активно з ними працюємо.
А ще десятки їх приховано, або створюється як “запобіжники” в інших місцях.
На жаль, коли починається нова війна проти чергового “костиля” ми на роки грузнемо в обговореннях якихось технічних нюансів. Поки йдуть ці обговорення втрачається купа часу, а тим часом з’являються нові укріплення з нових “запобіжників”.
На цьому фоні я зовсім не дивуюсь, що підприємці втрачають терпіння і починають закликати до радикальних кроків, щоб можна було рубанути і вирішити питання раз і на завжди.
Якби мене хтось запитав як з цим мати справу, то я б в один із системних документів (де гроші в обмін на реформи) як-то Ukraine Facility прописав базову філософію “відмова від практики презумпції вини у податковому та митному адмініструванні”. І як тільки ця базова річ буде зацементована в програмному документі, то далі б із задоволенням зайнявся б експертизою усіх податкових та митних процедур на наявність “костилів” і на використання цих “костилів” для порушення базових прав платників податків.
Чому так? Бо як із Голодомором іноземці погано орієнтуються у справах радянських республік (навіть колишніх), особливо коли заяви авторитетних, на їх думку людей, роблять картину неоднозначною. А от з базовими правами – право на невинуватість – тут все чітко і зрозуміло. І якщо прив’язуватись до цього фундаменту, то справи повинні піти краще.
Мої поїздки Варшава-Брюссель-Лондон останні півроку, серед іншого, мали на меті протестувати на скільки цей формат сприймається. Я переконався, що іноземці просто не хочуть занурюватись у так звані «національні стандарти бухгалтерського обліку», де зашито велику частину цих “костилів”. Однак, коли заходить мова про презумпцію вини з конкретними прикладами як працює механіка, на цьому моменті розмова стає предметною і цікавою.
Дмитро Боярчук, виконавчий директор CASE Україна