Ви всі недоплачуєте, або філософія тотального контролю…

Більшість людей не люблять ризикувати. По-науковому це називається risk-averse (люди не схильні до ризику). Точних оцінок скільки таких людей я не знайшов. Ризиковість залежить від виду діяльності. Для прикладу, література пише, що людина може ризиковано водити автомобіль, але ніколи не буде гратись в МММ.

Але дуже грубо можна сказати що десь 80% людей є risk-averse, десь 15-20% risk-neutral (нейтральні до ризику) і приблизно 1-5% risk-takers (азартні гравці, які постійно шукають собі пригод).

На цьому фундаменті – усвідомлення, що переважна більшість людей risk-averse і дотримується встановлених правил гри, - стоїть страховий бізнес, система верховенства права та найкращі практики державного управління.

Але ця історія знову не про нас. Точніше, страховий бізнес в Україні користується цими знаннями, але… не державне управління.

Ризикоорієнтований підхід вже давно озвучується офіційними особами і навіть вже трохи намуляв слух, але в реальне життя він поки не пішов.

В чому полягає цей підхід? Державні органи примусу спрямовують усю свою увагу та потужність на тих 1-5%, які є risk-takers і постійно тестують межі дозволеного. На прикладі цих 1-5% держава демонстративно для усіх решта, тобто risk-averse та risk-neutral, показує що буде якщо порушувати встановлені в суспільстві правила гри. Це економить шалені ресурси, бо не потрібно просіювати усіх 95% населення, або за кожним деревом ставити агента КГБ.

Але ми досі в певних сферах радянська республіка і у нас постійно стоїть соціальне питання що ж будуть їсти ‘агенти КГБ’ та члени їх сімей якщо їхня робота – стояти за кожним деревом і слідкувати за громадянами, більше не потрібна. Про ‘агентів КГБ’ я, звісно, перебільшую, але справа просіювати 95% населення на предмет… не важливо чого і контролювати кожен крок – живе і процвітає.

Проте, трагічність ‘совкового’ підходу контролювати все і усіх навіть не в тому, що 95% законослухняних громадян примушують щоразу проходити якісь перевірки. Драма у тому, що ці органи, які покликані щось контролювати, ‘в упор’ не помічають тих 1-5%, на яких вони повинні дивитись в першу чергу. Не помічають, звісно, не безкоштовно, і навіть дуже не дешево.

Ця гра виглядає десь так.
a) суспільство бачить, що хтось краде через ворота і вимагає більше державного втручання =>
b) держава, в особі уповноважених осіб, радо відгукується і починає гамселити тих 95%, які ведуть законослухняний спосіб життя, =>
c) виходять бравурні звіти про сотні-тисячі перевірок і навіть когось там зловили =>
d) 95% намагаються оговтатись від пережитого струсу мозку =>
e) серед 1-5%, що крали через ворота, ніхто не постраждав =>
f) почати гру спочатку

Ніколи не звертали увагу на результативність перевірок податкової та митниці? Не на показники бурхливості, а саме на результати?

Мій колега Андрій Саварець регулярно пише про такі речі, але на це мало звертають увагу. Ось вирізка з його статті:

«…за даними Держмитслужби, з майже 311 млрд грн митних платежів, перерахованих за 2022 рік платниками податків, трохи більше 108 млн забезпечено за рахунок контролю за правильністю визначення митної вартості, тобто 0,4%.

Іншими словами, у 99,6% випадків це добровільна сплата податків у повному обсязі.»

Перекладаю що тут написано. За результатами просіювання 95% чесних імпортерів нічорта не виявлено і вдалося витрясти якийсь мізер невідомо якими методами.

А в цей час обсяги контрабанди за альтернативними оцінками продовжують вражати уяву. Бо тих 1-5%, які возять «караванами», ніхто в упор не помічає.
Які з цього висновки?

1) Немає жодного притомного свідчення, що інструменти ‘інквізиції’ приносять хоч якісь результати. Усі, без виключення, функції, які дозволяють гамселити 95% законослухняних громадян для імітації бурхливої діяльності, -- повинні бути вирізані.