👨🏻🌾🇵🇱Чому виникла криза з українським зерном у Польщі? Шукаємо першопричину
У 2013 році ми опублікували звіт "Міжнародний досвід земельної реформи: чому немає панацеї", де ми розбирали як проходила земельна реформа у пострадянських країнах для пошуку оптимальної форми для України. У кінці звіту в нас детальний розбір по кожній країні. І ось що тоді ми писали про Польщу:
Польща є одним з успішних прикладів вдало сформованої приватної власності на земельні ресурси та їх ринкового обігу. Переважна маса земель не була націоналізована після Другої світової війни, а тому у 1990 роках приватним фермерам та індивідуальним господарствам належало близько 78% ораних земель.
Тим не менш коли країна на початку 2000-х проводила земельну реформу, то запровадила низку обмежень:
📌 після вступу Польщі в ЄС в державі було запроваджено мораторій на продаж земель іноземцям на строк 12 років.
📌 Індивідуальний фермер може бути власником або орендатором земельної ділянки площею не більше 300 гектарів, управляти фермою особисто та мати відповідну освіту та кваліфікацію.
Які результати цього:
🔹 2 мільйонів гектарів землі оброблялося тоді приватними фермерствами, які володіють земельними наділами площею від 100 до 400 гектарів.
🔹 60% фермерських господарств мають площу до 5 гектарів та сукупно виробляють близько 20% від усього обсягу виробництва сільськогосподарської продукції.
Отже, політика польського уряду, яка була направлена на "рівномірний", "справедливий" розподіл землі між поляками в першу чергу породив армію дрібних власників. Зворотний бік медалі - виробництво дрібними фермерами має вищі транзакційні витрати. Напевно, одному землевласнику на 1 тис. га простіше собі побудувати елеватор для збереження зерна, ніж 200 фермерам з 5 га домовитися між собою про такий об'єкт інфраструктури.
Саме тому український агрокомплекс виявився ефективнішим. Наприклад, Нібулон покійного Олексія Вадатурського до великого вторгнення робив стратегічні інвестиції у розвиток річкового флоту (мабуть найбільший в Україні), розвивав портову інфраструктуру.
Можливість акумулювати ресурси великих агрофірм для підвищення ефективності виробництва є однією із ключових причин, чому врожайність в Україні більше, ніж у Польщі (за 2021 рік): 5453 кг з гектару (36-е місце у світі) проти 4563 кг/га (53-е місце у світі).
І ось ця армія дрібних фермерів, що є вагомою електоральною силою (додамо сюди родичів та друзів фермерів та їхніх працівників), які неконкурентоспроможні перед українськими компаніями, вимагає "захисту".
І ось ця "польська бомба" може бути одним із каменів спотикання перед нашим вступом. Бо коли ми вступимо в ЄС, рівні ринкові можливості просто знищать цю армію любителів агро welfare.
P.S. Цей пост став можливим завдяки дискусії з одним із наших топ-жертводавців Павлом Шатохіним. Хочете бути у закритому чаті для топ-жертводавців. Підписуйтесь на патроеон, або купуйте нам кави.