Воля або смерть - не просто гасло, а реалії життя для України
Роздуми від старшого економіста CASE Україна Володимира Дубровського:
Колись Євген Глібовицький вдало сформулював нашу "ринкову нішу" у світовій конкуренції: "Україна має стати ліберальною альтернативою ЄС". Зараз це з привабливого гасла перетворюється на питання виживання.
У найкращому випадку після війни в Україні залишиться ще на кілька мільйонів людей менше, ніж було, і надалі немає жодних передумов для довгострокового демографічного оптимізму, за винятком можливого короткострокового повоєнного бебі-буму.
Масовий приплив неосвічених мігрантів зі ще бідніших країн - поганий вихід: подивіться на Францію та інші країни старої Європи, з мігрантськими кварталами, куди небезпечно заходити, і зростанням ультраправих у відповідь на це.
А з відносно невеликою щільністю населення можна добре жити тільки якщо кожен у середньому створює багато цінності. Так буває, якщо ця цінність видобувається з надр (ну, або чорноземів), або якщо в країні багато талантів: у працемісткій промисловості, а, тим паче, у сфері традиційних послуг, додана цінність на одного працівника на порядок менша; а капіталомістку промисловість ("Індустрію 4.0") є сенс розміщувати в розвинених країнах, ближче до багатого ринку та вікових традицій захисту прав власності, подалі від світових хуліганів на зразок РФії.
Але Україна не надто багата на копалини, а потенціал сільського господарства обмежений. Тому (через те, що ми живемо в постіндустріальну епоху), довгостроковим драйвером зростання можуть стати лише креативні галузі. А вони тримаються на талантах, які й до великої війни часто виїжджали в пошуках кращого життя. Тому конкуренція за таланти - ключ до післявоєнного успіху.
І ось тут виникає питання: а що такого може запропонувати Україна як місце проживання, щоб перебити привабливість розвинених країн, з їхньою прекрасною інфраструктурою, гарантованою безпекою, і віковими традиціями поваги до прав людини?
Україні потрібно тягнутися в цьому напрямку, особливо в частині верховенства права і держави на службі людей. Але це довгий процес, і взірцем наша країна якщо коли-небудь і стане, то дуже нескоро.
Однак, у нас ще поки що є інша перевага: свобода від регламентацій і регуляцій. Це зворотний бік "бардаку", як дехто називає волю. Сюди належить і легкість фінансових транзакцій, і конкурентний ринок інтернету, і спрощена система оподаткування для малого бізнесу, і відносно ліберальний (поки що) контроль швидкості на дорогах, і ліки без рецепта, і багато іншого.
Зрозуміло, що не всім це подобається. Багато хто вимагає "навести порядок, як у Європі". У деяких питаннях це, можливо, і варто робити. Але потрібно мати на увазі, що ті, кому подобається зарегульованість, для України вже втрачені: їм немає сенсу повертатися, якщо вони поїхали, або вони поїдуть, якщо з якихось причин залишилися.
А повернуться ті, хто в "залізній дисципліні" почуваються незатишно і сумують за вільним духом, традиційно притаманним Україні. Якщо, звісно, ці вольності залишаться.
На жаль, зараз простежується зворотна тенденція: карго-інтегратори тягнуть в Україну всілякі заборони, регламентації та регуляції, і це знаходить жвавий відгук у законодавців і чиновників. Причина (крім ірраціональної нелюбові до свободи - жаги до "порядку") в тому, що у нас усі ці бар'єри дуже добре вписуються в корупційну (точніше, патрональну) систему. На свободі особливо не "заробиш", а на її обмеженнях тримається влада всіляких начальників. При цьому "гармонізація" з усім справді гарним, що в ЄС є, природно гальмується тими ж силами.
Поки не пізно, всім, кому дорога свобода, потрібно об'єднуватися, щоб протистояти тиску заборонників, ліваків і карго-інтеграторів. Інакше, навіть вигравши війну, просрем Україну.