❓📈Що треба зробити, щоб українські школярі мали кращі результати PISA?
У продовження вчорашньої теми

Розробляючи просвітницькі відео про шкільну реформу, ми ретельно вивчили досвід Фінляндії, Естонії та Кореї + перечитали чужі дослідження та зробили власні по Україні (скоро буде відео про українську школу).

Якщо все дуже спростити, узагальнити і знайти спільний знаменник (вимикаємо якісь культурні, регіональні та інші особливості) в усіх 3-х країнах, то треба зробити 2 речі:

а) Шкільна автономія. Це коли, в першу чергу, батьки, а потім вже громадські організації, випускники, бізнес тощо, беруть безпосередню участь в управлінні школою - від затвердження бюджету, визначення окремих видатків до складання навчальної програми, позашкільної активності. + У вчителя є автономія у виборі підручників (наразі в Україні це діє, наскільки масштабно, не скажу), програми (тут ще працювати і працювати) та зменшення бюрократичного навантаження на всякі звіти (а з цим біда).

б) суворіший відбір на вакансію вчителя з інвестиціями у постійний професійний розвиток із суттєвим збільшенням зарплати для того, щоб ця робота була привабливою. До великого вторгнення в Україні вчителі мали проходити 75 годин обов'язкового навчання (і у вибраних центрах як Освіторія, сертифікати усіх поспіль не визнавалися). Молоді вчителі після ВНЗ йшли до шкіл. Але проблема із великою текучкою кадрів. Частина приходила на 2-3 роки і потім міняла професію на менш проблемною (чого лише вартує спілкування з батьками дітей).

Якщо перший варіант не передбачає якихось втрат, а йдеться лише про налагодження бізнес-процесів, то з другим великі проблеми. В Україні, на відміну від інших бюджетних трат (армію виносимо за дужки, хоча до вторгнення вона теж була поза увагою), освіта фінансується за остаточним принципом.

Наведемо свій улюблений приклад із видатками Пенсійного фонду (які Мінсоц і ПФУ маніпулятивно називають "доходами"):

2018 рік:
освіта - 210 млрд
ПФУ - 358 млрд

2021 рік:
освіта - 324 млрд
ПФУ - 495 млрд

2022 рік:
освіта - 290 млрд
ПФУ - 620 млрд

Цього року була проведена чергова індексація пенсії на 20% (видатки ПФУ зросли до 768 млрд грн). У вчителів не було індексації. Навіть гірше - зарплата зменшилась (в окремих регіонах скасували деякі доплати).

Ще одна проблема, яка була з фінансуванням шкіл (до великого вторгнення, зараз невідомо яка саме ситуація) - це велика кількість порожніх закладів у сільській місцевості.

Коли ми робили симулятори бюджетів шкіл, то часто потрапляли школи на 20-30 дітей з 6-8 вчителями, де 60-70% бюджету школи йшло на комунальні послуги. А середні видатки на одного учня в таких школах складали 60-80 тис. грн/рік (при середніх по країні у 21 тис. грн станом на 2021 рік).

За дуже грубими підрахунками з 9 тис. сільських шкіл десь до 3 тис. треба було закривати, а зекономлені кошти перерозподіляти на інші заклади. Але це дуже непопулярне рішення, бо в селі школа - це "градообразующіє прєдпріятіє" як Азовсталь та ММК були для Маріуполя, або НПЗ для Лісічанська.

Справедливості ради, станом на 01.01.2022 середні зарплати українських вчителів у громадах були вищими за середні зарплати більшості російських регіонів (звісно не рахуємо жирні міста як Москва, СПб, Казань, Уфа чи Єкатеринбург).
Однак, щоб школа була місцем рівного доступу до якісної освіти (не беремо зараз технічний компонент, хоча у нас поступово з'являються інтерактивні дошки у кабінетах), то зарплата вчителя має бути не те що на рівні середньої в країні, а вище і на порядок вище (рази у 1,5, або у понад 2 рази як в Кореї).

Наприклад, станом на 31.12.2021 середня зарплата вчителя (брутто) складала $500, а середня з/п по країні (теж брутто) - $646.

Що робити в умовах бідної держави та неможливості просто так підняти зарплати? Ефективніший перерозподіл наявних коштів на освіту та перерозподіл інших статей видатків бюджету.