Вчора на запрошення @vox_ukraine відвідаkb "Економічні вечорниці", де був невеликий спіч на пару хвилин про ризики недоотримання Україною (або невчасного отримання) фінансової підтримки від іноземних партнерів.
Тезово:
-
Цілком передбачуваним було зменшення допомоги. У 2025 році буде ще важче. І до цього треба готуватися;
-
Оскільки поза нашими силами та можливостями безпосередньо вплинути ні рішення в ЄС та США у контексті допомоги, то виконання вимог МВФ має стати нашою головною ціллю наступного року. Бо факт співпраці з МВФ (це було і до широкомасштабного вторгнення) - це сигнал усім іншим (кредитори, інвестори), що з цією країною можна / не варто співпрацювати.
- коли нам потрібно мовою конкретних фактів та показників довести, що Україна реформується і допомога сприяє цьому - це як раз виконані маяки. Це наш хіба що не єдиний антидот проти тамтешніх популістів.
- У неділю вийшов матеріал FT про оцінку від голови МВФ Крісталіни Георгієвої відносно виконання Україною вимог фонду. І там була згадка про західного високопосадовця, який зазначив, що нам прийдеться думати про скорочення державних видатків.
А в нас про це усі бояться в голос говорити. Владі, по-перше, треба зрозуміти, що під час війни у країні не може бути свята соціальної щедрості: перевести економіку на військові рейки - це урізати видатки. Наприклад, відмова (повна, часткова) від щорічних індексацій пенсій і загалом давно вже пора було починати рух в пенсійній реформі. Це і питання заморозки тарифів (для всіх) на газ.
По-друге, владі треба робити ревізію видатків.
По-третє, комунікувати з населенням про це. Здається інфраструктура єдиного марафону для цього чудово підходить.