Майбутнє, яке ще можна створити. Сергій Будкін про приватизацію в Україні: що пішло не так та як могло бути?

Приватизація в Україні – складний процес, який кожна каденція української влади намагалася налаштувати під себе. Що з нею не так і що потрібно зробити, аби Україна стала частиною Європи не тільки географічно, але й з точки зору капітальних інвестицій? Детальні відповіді на ці питання керуючий партнер FinPoint Investment Advisors Сергій Будкін дасть на своїй благодійній лекції 19 січня.

У колонці для Forbes розповів, чому приватизація «в правильні руки» зіграла з Україною злий жарт:

Я був першим, хто в далекому 1998 році виграв конкурс на призначення радником для проведення міжнародного конкурсу з приватизації генеруючої компанії ПАТ «Донбасенерго». Виграв у монстрів інвестиційного банкінгу на той час – швейцарського Credit Suisse, представляючи в Україні маленький, але дуже амбітний австрійський інвестиційний банк Creditanstalt. І поринув у болото, яким був на той час Фонд державного майна України.

Конкурс на відбір радників відбувся в травні 1998 року, але за пів року через бюрократію ми не змогли укласти угоду з ФДМУ на надання послуг, і процес закінчився нічим, бо почалася криза, і всі ті RWE, Electricite de France та Applied Energy Services, що пів року тому стояли в черзі, аби купити собі шматок генерації електрики в Україні, пропали з горизонту.

Далі вся історія «Донбасенерго» дуже нагадує новітню історію України. Інвестори пішли й не повернулися, компанія лишилася державною до 2013 року. Потім – приватизація компанією ПрАТ «Енергоінвест Холдинг» за рік до повномасштабного вторгнення. Цій компанії наразі належить 60,859% акцій «Донбасенерго», ще 25% акцій володіє держава. Не знаю точно, скільки заплатила «Енергоінвест Холдинг» за цю частку акцій, але цей продаж точно не був новиною для першої шпальти Financial Times (на відміну від продажу «Криворіжсталі» у жовтні 2005 році).

З 2014 року одна з двох ТЕС, які об’єднує «Донбасенерго», – Старобешівська – опинилася на окупованій території.

Кожного разу, коли пишу про приватизацію, думаю, чи не був той 1998 рік одним із багатьох розгалужень, що могли привести зовсім в іншу Україну.

Якби «Донбасенерго» володіла німецька енергетична компанія RWE, шахтою «Червоноармійська-Західна» (яку в 1998 році приватизував «під себе» бізнесмен Віктор Нусенкіс) – гірничорудна транснаціональна корпорація Rio Tinto, а Маріупольським морським портом (який так і лишився одним із багатьох держпідприємств) – один із найбільших світових портових операторів Dubai Ports Holding, чи склалася б новітня історія України по-іншому? Чи уряди всіх країн-інвесторів в економіку України в такому випадку вагалися б, чи надавати допомогу країні у випадку війни?

Таких питань дуже багато і відповідей на них немає, бо все це залишається тільки гіпотезою. Проте…

@costukraine