...Україна з великою часткою іноземного капіталу
Проте є приклад Саудівської Аравії. Здавалося б, де Саудівська Аравія, а де війна в Україні, проте саме Ер-Ріяд був єдиною країною, яка скликала велику конференцію з врегулювання ситуації в Україні без участі Росії.
Пояснюється це дуже просто – Саудівське королівство дуже давно слідує стратегії забезпечення продовольчої безпеки країни. Пустеля і пісок не дають дуже багато можливостей для вирощування пшениці та вівса, що є основними культурами, від яких залежить його продовольчий баланс. Цими зерновими саудити забезпечують себе приблизно на 10%. Все інше імпортується, при тому Саудівська Аравія прагне контролювати шляхи постачання аж до первинного виробництва і тому є великим інвестором у сільгоспкомпанії по всьому світові.
Кожна шоста тонна пшениці та кожна шоста тонна вівса в Саудівську Аравію до війни постачалися з України, згідно з даними US Department of Agriculture. Ба більше – їх виробляла компанія Continental Farmers, якою володіє державна продуктова монополія королівства, SALIC, і яка контролює та обробляє близько 195 000 га в Західній Україні. Тобто в саудитів на кону стоїть як їхня інвестиція в Україні, так і продовольча безпека країни.
Для мене це відповідь на те, якою могла б бути інша Україна, з великою часткою іноземного капіталу в усіх галузях господарства. Цей простий приклад показує, що питання приватизації є не тільки питанням економічним (кінець кінцем, за «Криворіжсталь» держава Україна отримала суму, що дорівнювала приблизно 6% ВВП України у 2005 році), але й питанням безпековим.
Ще один приклад. З 2008-го до 2022 року держава Україна витратила на докапіталізацію держбанків близько $15,5 млрд, не рахуючи відсотків за випущеними для цих докапіталізацій державними паперами, згідно з даними дослідження CASE Ukraine.
У 2007 році, коли ми в FinPoint один за одним продавали українські банки іноземним банківським групам, я порахував, скільки б держава могла виручити за акції Ощадбанку та Укрексімбанку, на той час – двох держбанків. За тими абсолютно божевільними оцінками, за ці два банки можна було отримати близько $3 млрд. І не витрачати на їхню докапіталізацію ще $15,5 млрд, бо не витрачала ж держава гроші на докапіталізацію Укрсиббанку, Райффайзенбанк Україна або ж ПУМБ. Тих оцінок, по 5-7-9 капіталів (а це приблизно в 5–15 разів вище, ніж банківські активи оцінюються сьогодні) більше не було і вже ніколи не буде, 5-7-9 зараз мають зовсім інше значення.
Але мене не покидає надія, тому 19 січня вирішив провести лекцію за донати на користь військових і економістів, аби спробувати розповісти історію приватизації в Україні: що відбувалося не так із цим процесом і що треба зробити, аби стало як треба. Так, як в Польщі, Чехії, Литві. Аби Україна стала частиною Європи не тільки географічно, але й з точки зору капітальних інвестицій.
@costukraine