💰🇺🇦Про інвестиційну привабливість країни [1/2]
Продовжуємо публікувати текст Сергія Будкіна, який стояв за приходом крупних іноземних інвесторів в Україну, в контексті його лекції.

Я пішов працювати в австрійський інвестиційний банк наприкінці 1996 року. Відень на той час був містом, що дуже швидко транформувалося з невеликої європейської столиці невеликої європейської держави в перехрестя всіх торгівельних і інвестиційних шляхів між країнами бувшого СРСР та Заходом.

Якщо ти працював тоді у Відні (або часто був у Відні), ти знав, що Відень було оголошено містом «без зброї». Кримінальні авторитети їздили туди без зброї, бо була велика понятійна домовленість про те, що у Відні конкурентів та ворогів не стріляють – для цього є «домашні» території Києва, Москви, Пітера, не кажучи вже про Донецьк з Запоріжжям чи Кривим Рогом (які, тем не менше, були з цієї точки зору блідими копіями Тольятті або Набережних Челнів).

У 90-х правила ведення бізнесу були такими, що, наприклад, у Відень можна було їздити з охороною, проте був мораторій на використання зброї в розборках, а от в Швейцарію вже їздити з охороною було не прийнято, там взагалі ніхто нікого не торкався, бо там – гроші.

90-ті також були тими часами, коли в Україну вперше прийшов іноземний капітал. Спочатку приватизувалися тютюнові фабрики, цигарки L&M в народі називалися «Леонід Макарович», бо їх почали виробляти саме за не дуже довгу каденцію Кравчука. Потім – інша «піщьовка». Прийшли Baltic Beverages Holdings, Interbrew, Kraft Jacobs купив Тростянецьку кондитерку.

Інвестиційний банк Кредитанштальт, в якому я працював з 1996 року, приймав участь у багатьох з цих процесів, проте один сектор, в якому буяла інвестиційна активність, нам не давався.

Це був час приватизації цементних заводів і я з заздрістю дивився на те, як конкуренти оголошували про те, що вони були радниками Lafarge, Dyckerhoff та CRH з купівлі українських цементних заводів. І от мені пощастило – колеги з віденської штаб-квартири домовилися про велику презентацію щодо інвестиційних можливостей України з однією з цементних компаній Європи другого рівня.

Тобто не з всесвітнім мегамонстром, як-от Lafarge, а з суто європейською компанією з заводами в Італії та Франції, якою вже років сто володіла одна й та ж сім’я.

@costukraine