Про інвестиційну привабливість країни [2/2]... Продовження
... Перша презентація, двом топ-менеджерам компанії в Парижі, була суперуспішною, я показував слайди про перспективи розвитку України, розповідав про програму відбудови і розвитку, про порядок проведення приватизаційних конкурсів з інвестиційними зобов’язаннями і взагалі виклався повністю за ту годину, що було мені відведено.
За два тижні мені було призначено другу презентацію, головному акціонеру компанії в маєтку під Міланом. Отримати візу в Італію (а Шенгена не було, в кожну країну треба було отримувати візу окремо) за десять днів в ті дні було тим ще квестом, але це мені вдалося і я прилетів в Мілан.
Півтори години машиною – і я на віллі, де відбувається засідання ради директорів. Італія, чи то квітень, чи то травень, я сиджу в окремій кімнаті і чекаю черги доповідати про Україну (питання – передостаннім в порядку денному), хвилююсь, всі 18 роздрукованих презентацій, які я віз на своєму горбі, поруч зі мною.
І от, нарешті, через три години настає моя черга. В обрамленні якихось старих картин на стінах та глобуса, що виглядає так, ніби ним користувався ще Амеріго Веспуччі, я починаю свою розповідь великому хуралу з десяти чи одинадцяти літніх італійців (перша думка: як же на них костюми сидять, на відміну від мого зразка італійської моди родом з ринка Петрівка за 200 доларів США кешем!), але хвилині на десятій мене ввічливо перериває головний акціонер, що сидить в голові столу, і каже: «Дякую, що приїхали до нас, але я маю сказати, що я ніколи не інвестую в країни, в яких немає нормального сиру або вина. Я був в СРСР туристом у вісімдесяті роки і пам’ятаю, що там не було ні того, ні іншого. Давайте наступне питання і підемо вже обідати».
Фініта. Місяць підготовки, мрії про те, що от ми будемо мати клієнтів і в цементній галузі, абсолютний тріумф в Парижі, віза в Італію за десять днів, 18 примірників презентації, які не лишили місця в валізі ні для чого більше... І фраза про сир та вино як кінець сподівань.
Моралі в цій історії немає, окрім того, що інвестиційна привабливість країни іноді визначається якісними факторами, як-от сир та вино. Або модою, яка була на Україну як географію для інвестицій двічі, в дев’яностих, коли весь бувший СРСР був модною інвестиційною географією, та в 2005-2008 роках, після Помаранчевої Революції.
На жаль, країна не змогла вижати максимальну користь ні з першої, ні з другої хвилі моди на себе.
Я в п’ятницю буду читати публічну лекцію про те, чому, з моєї точки зору, приватизація в Україні пішла не так і що можна зробити для того, аби спробувати приватизувати ті активи, що лишилися в державі. Буду збирати гроші на підтримку 110ї бригади в Авдіїіці та на створення центром CASE Ukraine відео про уроки приватизації в різних країнах.