Продовження... [2/2]
А після того нас везуть в готель «Фантазія», що поруч з заводом. Де граф зіштовхується з реальністю, бо в готелі – один туалет на поверх, і той типу «сортир», який тьотя Клава мила хлоркою, бо приїхали іноземці, але це не дуже допомогло.
Вигляд графа, що майже стройовим кроком іде довгим коридором з туалета з трохи ошарашеним від побаченого обличчям я не забуду ніколи в житті – виправку кавалергарда він не втратив, а от здивування від того, що наприкінці двадцятого сторіччя люди не просто можуть так жити, а називати оце «готелем» в нього на обличчі було написано великими італійськими літерами.
Замість трьох днів на заводі ми були півтора і наступного вечора поїхали звідти. В to do list того, що треба буде зробити, якщо вдасться купити завод на приватизаційному конкурсі, було додано normal guesthouse or even small hotel.
Власне, на цьому історія закінчується. Бо вже в вересні приватизацію було скасовано, завод було передано в управління Укрсоцбанку Валерія Хорошковського, після того забрано з управління Укрсоцбанка рішенням суду, після того судилися, після того було рішення про приватизацію 39.5% акцій заводу одним лотом, який за запевненнями Чечетова мало бути продано тільки стратегічному інвестору.
Solvay втратив цікавість ще десь на етапі передачі в управління, бо в них була велика транзакція в Південно-Східній Азії, де все було простіше – є правила, є процедура, є графік, ніхто нікуди не звертає до кінця процесу, а розбиратися в українській політиці їм не було часу.
Потім було рішення про приватизацію 88% одним лотом, потім знову 39.5%, потім знову 88%... І інтерв’ю тодішнього директора Кримсоди, який казав просто і прямо: "Что ни говори, а собственником завода (если таковой появится) хотелось бы все же видеть резидента".
До прихода Дмитра Фірташа на завод лишався рік.
З Лисичанською содою було також цікаво. Бо «фінікі» нарешті зрозуміли, що Solvay їхній завод не купить (або менеджер Solvay просто перестав брати слухавку) і «впарили» завод в рамках якихось розрахунків Привату. Той через пару років в рамках якихось розрахунків «впарив» його росіянам (Гуцерієву, який на той момент, наскільки я розумію, перебрав на себе весь содовий бізнес в росії).
Гуцерієв після того «впарив» завод Шишханову в рамках їхніх внутрішніх розрахунків. Після цього завод порізали на металолом. Якийсь з кранів чи котлів все ж таки закінчив свій путь в музеї Solvay в Брюселі, де я його бачив після закінчення всієї епопеї з приватизацією Кримсоди.
Мораль в цій історії проста – готель «Фантазія» було приватизовано і на Тріпадвайзорі в нього – тільки позитивні відгуки (щоправда, вони закінчуються 2016 роком). Бо (цитую іноземця з Трипадвайзора, який зупинявся там в листопаді 2012 року): «очень хорошие люди, управляющие местом и это хорошо сохраняется, чистое с большим количеством горячей воды. у некоторых более дорогих номеров есть восхитительное художественное оформление, inlcuding зона регистрации на каждом этаже. мой номер был покрытым джунглями со змеями в растениях в горшках и огромным фаршированным львом.»
Кримсоду також було приватизовано, але...
Я пишу все це, аби нагадати, що завтра я буду читати лекцію про приватизацію в Україні.
Лекція буде о 13.00. Я збираю гроші на підтримку 110ї та 47ї бригад в Авдіївці, а також на те, аби CASE Ukraine зробив фільм про досвід приватизації та про те, чи можна щось змінити, аби вона була трохи більш успішною, ніж те, що є зараз.
🏦Монобанка для збору
Google doc для реєстрації, аби я знав куди висилати посилання на Зум-конференцію.
Я дуже вдячний всім, хто відгукнувся і відгукнеться і хто буде мене слухати (або потім дивитися, бо запис я також розшарю всім тим, хто задонатить).
@costukraine