Одним із аргументів противників «антикорупції» є такий: «У соціологічних дослідженнях пересічні люди ставлять корупцію на перше місце, при чому з нею вони напряму не стикаються. Зате бізнес розміщує проблему корупції нижче. Хоча саме він все про неї знає».
Я би назвав цей аргумент відомим «ефектом дельфіна». Це, коли люди вважають, що дельфіни рятують потопельників. Хоча насправді ті пхають тіло у морі у довільному напрямку. У результаті більшість тоне, а ті, кого дельфін випадково випхав на берег – розповідають про дивовижне спасіння.
Тобто, для того, щоб розуміти, що бізнес справді думає про корупцію, треба опитувати не тільки тих, хто вижив, а й тих, хто загинув, а особливо тих, хто навіть не народився.
Річ у тому, що головна проблема корупції не у вкрадених грошах чи у візуальній несправедливості. Головна проблема в тому, що корупція створює нове середовище, у якому ті підприємці, хто не хоче грати в темні ігри, плюють і міняють професію чи країну. А потенційні бізнесмени навіть не починають пробувати занурюватись в це болото.
Саме тому в світі вважають, що одна вкрадена гривня наносить збиток економіці в 10 грн.
Зрозуміло, що опитати людей, яких «втопив дельфін» - нереально. Але їх можна порахувати. Можна порівняти кількість підприємців на душу населення в Україні з іншими країнами, чи рівень інвестицій.
А далі подумати, чому в нас такі погані результати: чи тому, що українці тупі, і не годні більш-менш масово вести бізнес, чи тому, що нових бізнесменів чекає настільки отруйне середовище, що максимум, чого вони досягають – це невеликий магазин або торгівля в інтернеті. Ну, а ті, хто якимсь дивом доріс до рівня середнього бізнесу, ті вже просто вивчили місцеві корупційні правила і хай вимушено, але грають за ними. І вже сприймають це як сумний, але необхідний фон.
Так що те, що нічого дивного, що пересічні люди ставлять корупцію вище, ніж бізнесмени. Просто у лавах цих простих людей є чимало тих, кого втопив дельфін.
via Олекса Шалайський, Наші гроші