Гори боргів (історія державних облігацій) [2/4] Продовження... Початок👆🏻
Характерною рисою флорентійської системи було те, що такі кредити могли бути легко перепродані іншим громадянам, причому за готівку; іншими словами, це були відносно ліквідні активи, незважаючи на те, що облігації на той час були лише кількома рядками в книжці зі шкіряною палітуркою.

Фактично, в той час Флоренція перетворила своїх громадян у своїх же найбільших інвесторів. До початку XIV ст. дві третини домогосподарств вклали свої кошти у фінансування державного боргу, хоча основна частина боргу була в руках кількох тисяч багатих людей. Записи сім’ї Медічі в «Книзі позик» свідчать не тільки про розміри їхнього багатства на той момент, а й про залежність скарбниці міста від їхнього фінансування. Одна з причин, чому ця система працювала так добре, полягала в тому, що Медічі та декілька інших заможних сімей також контролювали уряд міста, а отже, і його фінанси. Така олігархічна структура влади створила тверду політичну основу для ринку облігацій. На відміну від монарха, який міг легко відмовитися погасити свої борги, ті, хто випускав облігації у Флоренції, значною мірою були тими ж самими людьми, що їх і купували. Не дивно, що вони були надто зацікавлені в тому, аби їхні відсотки виплачувалися.

Тим не менше, існувало певне обмеження на фінансування такої «неефективної» війни. Чим більше росли борги італійських міст, тим більше облігацій вони були змушені випускати; у свою чергу, чим більше облігацій вони випускали, тим більшими були ризики дефолту за цими боргами. Цікаво, що Венеція розробила систему державного боргу наприкінці ХІІ ст., тобто ще раніше, ніж Флоренція. «Монте веккіо» (monte vecchio (з італ.) стара гора), тобто консолідований борг, відігравала ключову роль у фінансуванні війни XIV ст. між Венецією та Генуєю, а також війн із іншими суперниками. «Монте нуово» (monte nuovo (з італ.) нова гора) з’явилася після затяжної війни з турками, яка мала місце у 1463–1479 рр. Інвестори отримували щорічний дохід у розмірі 5%, що виплачувався двічі на рік за рахунок різноманітних акцизних зборів міста (на кшталт податку на предмети споживання, такі як сіль). Як і флорентійські prestanze (prestanza (з італ.) позика), венеціанські позики були примусовими, але існування вторинного ринку дозволяло позичальникам продавати свої облігації іншим інвесторам за готівку. Однак, ряд військових невдач Венеції наприкінці XV ст. значно ослабив борговий ринок. У 1497 р. вартість облігацій утримувалася на позначці 80 пунктів (на 20% нижче від їхньої номінальної вартості). Вже у 1500 р. облігації Венеціанської «нової гори» коштували лише 52 пункти, повернувшись до 75 пунктів аж наприкінці 1502 р. У 1509 р. вартість облігацій обвалилася до 40 пунктів, перед тим підскочивши до 102 у 1509 р. У найважчі часи, в період 1509–1529 рр., облігації «старої гори» продавалися всього за 3 пункти, а вартість облігацій «нової гори» дорівнювала 10 пунктам.

Тепер, якщо ви купуєте державні облігації в той час, як вирує війна, то ризикуєте більше не побачити своїх грошей. З іншого боку, не варто забувати, що відсотки виплачуються від номінальної вартості облігації, а тому, купуючи облігацію з 5% дохідністю за 10% номінальної вартості, ви зможете отримати гарних 50% прибутку. По суті, ваш потенційний прибуток прямо пропорційний ризику, який ви готові на себе взяти. У той же час, як ми бачимо, саме ринок облігацій визначає відсоткові ставки в цілому для економіки. Якщо держава платить 50%, то й надійні комерційні позичальники швидше за все будуть змушені платити якусь «військову премію». І не випадково, що у 1499 р., коли Венеція воювала одночасно на суші в Ломбарді і на морі проти Османської імперії вона зазнала важкої фінансової кризи, її облігації обвалились у вартості, а процентні ставки стрімко зросли. Так само ринок облігацій обвалився у 1509 р., що стало прямим наслідком поразки венеціанських військ при Аньяделло. Результат у кожному випадку був однаковим: ділова активність завмирала.