Гори боргів (історія державних облігацій) [4/4] Закінчення...
Англійська фіскальна система вже тоді помітно відрізнялася від фіскальних систем континентальних монархій. Королівські землі були продані раніше, ніж деінде, тим самим посиливши роль парламенту в контролі за королівськими витратами. І це в той час, коли роль парламенту в Іспанії, Франції та Німеччині поступово згасала. Вже на той момент спостерігалася тенденція до створення професійної державної служби, яка б більше орієнтувалася саме на достойну оплату праці, аніж на розкрадання скарбниці. Славна революція наголошувала на принциповій відмінності між першим та другим. З того часу в Англії більше не було дефолтів (часи «зупинки казначейства» у 1672 р., коли Карл II припинив виплату своїх рахунків, опинившись по саму корону в боргах, надовго відклалися в пам’яті лондонських інвесторів).
Також більше не було зниження якості карбованих монет, особливо після прийняття золотого стандарту в 1717 р. Однак в Англії був ретельний контроль за королівськими фінансами, а також постійні намагання привести в порядок борги, які династія Стюартів накопичила за ці роки – процес, який завершився в 1749 р. створенням так званого Консолідованого фонду сером Генрі Пелемом (звідси пішла назва consols як стандартна назва британських урядових облігацій). Такі практики були абсолютною протилежністю фінансовому курсу у Франції, де регулярно траплялися дефолти; посади продавалися, аби «робити більше грошей», а не формувати державну службу; збір податків був приватизованим чи відданим у тимчасове користування; бюджетних коштів постійно не вистачало і не було розумного підходу в управлінні ними; Генеральні штати (французький парламент) припинили існування; а генеральні контролери намагалися зібрати кошти шляхом випуску rentes і tontines (аннуїтетів, які випускалися на весь термін до кінця життя членів групи) на умовах, які були занадто щедрими по відношенню до інвесторів. У Лондоні до середини XVIII ст. працював успішний ринок облігацій, де домінували державні консолі, які були високоліквідними облігаціями – тобто їх було легко продати – та були особливо привабливими для іноземних (голландських) інвесторів. У Парижі, на противагу, не було нічого подібного. Ця фінансова розбіжність матиме значні політичні наслідки.
@costukraine