💰🏭 Виклики великої приватизації: приклад Миколаївського глиноземного заводу [1/4]
Два тижні тому один з найбільших виробників алюмінію в світі, компанія Alcoa (Aluminium Company of America) оголосила про те, що вона повністю поглинає компанію Alumina Limited, найбільшого незалежного виробника глинозему в світі, який до того був публічною компанією, що торгувалася на Австралійській фондовій біржі, і в якій Alcoa вже володіла 19.9% акцій. Ця транзакція дала можливість порівняти те, якою могла б бути вартість МГЗ, бо, як будь-яка публічна компанія, Alcoa оприлюднила всі більш-менш значимі деталі транзакції. Alumina Limited виробляє приблизно 11 млн тон глинозему на заводах по всьому світу (МГЗ виробляв 1.5 млн тон глинозему на рік, або 1/7 від Alumina Limited) плюс є вертикально-інтегрованою компанією, що до великої міри забезпечує себе сировиною (бо Alumina Limited має в своїй корпоративній структурі також шахти з видобутку бокситів, сировини для виготовлення глинозему, в Гвінеї та Австралії).
100% Alumina Limited було оцінено в $2.2 млрд, що дає повну вартість компанії приблизно в $2.3 млрд, бо довгострокова фінансова заборгованість, яку прийняв на себе покупець, склала приблизно $75 млн. МГЗ на піку своєї завантаженості у 2011 та 2017 році (коли завод виробив близько 1.6 млн тон глинозему) дорівнював приблизно 1/7 Alumina Limited і, якщо б він зараз працював на повну потужність, його повна вартість складала б приблизно $350 млн.
Якщо подивитися з іншого боку, то МГЗ є дуже цікавим об’єктом з точки зору його розташування. Картинка в цьому пості ілюструє те, що відбувається зі значною частиною бокситів та глинозему зараз. Основним джерелом бокситів в світі є копалини в Гвінеї в Африці та в Австралії (вони разом видобувають приблизно 2/3 світового виробництва бокситів). При цьому велика частина гвінейських бокситів йде морем в Китай, де їх переробляють в глинозем, а після того, знову морем, - на Атлантичне узбережжя Сполучених Штатів та Канади, де розташовані основні виробничі потужності Alcoa та Rio Tinto, що купила Aluminium Company of Canada в 2007 році.
Наявність потужностей виробництва глинозему в басейні Атлантичного океану (а Миколаїв розташований на Чорному морі, що відноситься до басейну Атлантичного океану) дозволяє скоротити цей шлях і знизити витрати на транспортування спочатку бокситів, а потім глинозему на $25-30 на тоні порівняно з довгим маршрутом з Гвінеї до Китаю і потім – до Атлантичного узбережжя США. Для продукції з середньою вартістю в 2023 році близько $340 за тону це – дуже велика економія.
З іншого боку, дефіциту потужностей виробництва глинозему в світі немає, тобто ані для кого з грандів світової алюмінієвої промисловості МГЗ не є критичним активом. Він був критичним з точки зору економіки для Русалу, бо давав можливість отримувати глинозем на заводи Руського Алюмінію в Сибіру найбільш економічно вигідним шляхом, проте після конфіскації МГЗ в Русалу на початку повномасштабної війни Русал замістив продукцію МГЗ китайським глиноземом, що є для Русалу дорожчим, але фізичних об’ємів глинозему в світі дуже і дуже багато.
Тобто рішення про купівлю МГЗ будь-який з іноземних стратегічних інвесторів приймав би з точки зору того, скільки він зекономить, якщо купить МГЗ і скоротить існуючий маршрут бокситів та глинозему до своїх заводів. І з цієї точки зору навіть якщо допустити всі найбільш сприятливі фактори для продажу МГЗ (покупець заміщує найдальший маршрут транспортування, як-от на картинці, і економить $35 на тоні транспортування; МГЗ працює на повну потужність і виробляє 1.5 млн тон глинозему на рік; в країні немає війни і період окупності інвестиції, яку закладає покупець-стратегічний інвестор складає «мирні» 7 років), для покупця купівля МГЗ економить 1.5 млн тон на 35 доларів за тону в рік = $52.5 млн на рік або, за 7 років, $367.5 млн. Тобто, знов таки, дуже спрощено - вартість 100% МГЗ в ті роки, коли він дійсно працював на повну потужність і виробляв 1.5 млн тон глинозему на рік, складала трохи більше $350 мільйонів доларів (дуже спрощено).
@costukraine