🧨Експорт оборонки
Чи не одна з єдиних сфер виробництва яка зростає протягом повномасштабної війни – це оборонна промисловість. Цей ріст зумовлений величезними замовленнями зі сторони держави. Але є ще багато проблем які потрібно вирішити для стабільного і швидкого росту галузі ОПК.
За даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру - ще в 2014-2018 роках Україна перебувала на 12 місці в світі серед експортерів зброї, тоді як в 2019-2023 вже на 18. Причиною цього є те, що з початку повномасштабного вторгнення діє заборона на експорт товарів оборонної промисловості для українського оборонного сектору.
За прогнозами українські оборонні підприємства матимуть виробничі спроможності в 18 млрд доларів. На цей момент, наявних в бюджеті на даний момент коштів вистачає на контрактацію приблизно половини спроможностей вітчизняного ринку. Таким чином, велика кількість наявних оборонних потужностей простоюють. Що є досить серйозною перешкодою у розвитку вітчизняного оборонного комплексу.
Попит на товари оборонного сектору залишається величезним. Тільки за останні 4 роки імпорт зброї в Європу збільшився на 94 відсотки. Індія – найбільший імпортер зброї в світі, за 10 років, зменшила свій імпорт російської оборонки з 76 відсотків в загальному імпорті до 36, а на заміну цьому, шукає більш технологічні західні зразки озброєнь.
Якщо товари української оборонки вийдуть на світовий ринок, вони матимуть великі переваги у ціні і актуальності, авжеж, кому як не нам знати, що і як, треба використовувати у сучасній війні.
Звичайно відкриття експорту пов’язане з певними ризиками. Зброя на експорт не повинна переходити в руки ворога, тут ми можемо запозичити досвід наших західних партнерів. Як от Arms Export Control Act (AECA) – за яким, уряд США повинен провести оцінку ризиків, щоб підтвердити, що продаж навряд чи призведе до небажаних наслідків.
Також, в першу чергу, повинні виконуватись державні замовлення або продаватися зброя, яку не купує держава. Цей пункт, як і попередній, також досить легко виконується за допомогою державних регуляторних актів.
Крім того, є побоювання щодо російських наративів пропаганди і як це буде виглядати для міжнародної спільноти. З одного боку Україна просить зброю у всього цивілізованого світу, а з іншого розпродає власне виробництво. Ігнорувати це не можна, адже інформаційна війна – одна з найсильніших сторін кацапів, але за допомогою правильної роз’яснювальної кампанії, направленої на західну аудиторію, цю проблему можна звести до мінімуму.
На сьогодні, українські виробники зброї знаходяться в замкнутій екосистемі з виключно державними замовленнями, без міжнародних контрактів і міжнародної конкуренції. Залишаючи державну монополію на закупку оборонної продукції, єдиний вихід українських виробників зброї – перенесення виробництва на територію інших держав. Наслідки таких дій зовсім невтішні, окрім, очевидних економічних втрат, таких як – податки і робочі місця, першочерговість виконання українських державних замовлень під питанням, адже перенесені виробництва вже під юрисдикцією інших держав.
В цілому, відкриття експорту української оборонки правильний і потрібний крок, пов’язаний з певними ризиками, тому потрібно робити це зважено і обережно. Але, якщо ми в майбутньому хочемо бути топ експортерами зброї, тягаючись з такими гігантами як Франція та Німеччина, то це НЕОБХІДНИЙ крок.