Як поповнити місцеві бюджети і перетворити українців на відповідальних громадян
Републікуємо наш текст від 2018 року.
В Україні мало уваги приділяють питанню податку на нерухомість. Він існує, його запровадили, але місцеві громади не дуже активно ним користуються, імовірно, побоюючись соціальної напруженості та політичних наслідків. В Україні цей податок дає 0.22% податкових доходів місцевих громад, тимчасом як у світі це близько 27%.
Податок на нерухомість цікавий не лише фіскальним потенціалом, а і як інструмент формування відповідального громадянського суспільства. Ми задалися питанням: чи впливає підвищення податку на нерухомість на соціальну мобільність населення. Проаналізували дані США, де податок активно використовують. З’ясували, що податок на нерухомість не є тим чинником, який змушує людей змінювати місце проживання. Вважаємо, що податок на нерухомість потрібно активніше використовувати без жодних пільг. Окрім джерела доходів, цей податок є інструментом формування відповідальності та посилення зв’язку громадян з власною громадою.
Упродовж перших 22 років незалежності податку на нерухомість в Україні не існувало. Хоч як дивно, це не зробило українців ані заможнішими, ані відповідальнішими. 2013 року такий податок запровадили. Проте в такому форматі, що більшості власників нерухомості він не торкався взагалі. Як завжди, за українською традицією було передбачено пільги: квартири та житлові будинки, площа яких не перевищує 120 м кв. і 250 м кв. відповідно, не оподатковували. Те, що вартість такого об’єкта нерухомості може становити мільйони гривень і за українськими мірками їхні власники, м’яко кажучи, доволі заможні люди, дивним чином випало з уваги українського законодавця.
Як наслідок, так склалося, що українська система оподаткування нерухомого майна фізичних осіб (крім земельних ділянок) має якісну та кількісну відмінність від інших країн світу. Національною особливістю є його «прив’язка» до мінімальної зарплати, тимчасом, як у переважній більшості закордонних країнах – це вартість нерухомості. Утім, уже 2015 року, щойно органи місцевого самоврядування почали широко застосовувати податок на нерухомість, доходи від нього перевищили очікування. За результатами року, доходи від податку на нерухомість виявилися в 3.4 разу більшими, аніж було затверджено фіскальними планами на початку року.
Проте в масштабах місцевих бюджетів і порівняно з іншими країнами «урожайність» податку виявилася скромною. В Україні частка податку на нерухомість, відмінну від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами до місцевих бюджетів, становила лише 0.05% усіх податкових надходжень місцевих бюджетів 2015 року, 0.15% – 2016 року та 0.22% – 2017 року. У розвинених країнах світу вона становить у середньому 27%. Зрозуміло, що не варто одразу порівнювати Україну із заможними країнами, однак їхній досвід показує напрям, в якому поступово, мірою розвитку економіки, буде рухатися Україна.
Серед імовірних причин такої мізерної ваги податку в доходах місцевих бюджетів можна назвати принаймні три. По-перше, формування державного реєстру речових прав на нерухоме майно – процес трудомісткий і поступовий, і поки що далекий до завершення, відповідно податок часто просто не нараховують через відсутність інформації в реєстрі. Друга причина – пільги зі сплати податку у вигляді зменшення бази оподаткування (на 60 кв. м – для квартир незалежно від їх кількості; на 120 кв. м – для житлових будинків незалежно від їх кількості; на 180 кв. м – для різних типів об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир і житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток)). Наявність пільг створює передумови для ухилення від сплати податку (наприклад, якщо квартира перебуває у спільній власності в рівних частинах, то кожен співвласник має право застосувати пільгу в повному обсязі. Таким чином, з квартири площею 120 кв. м, яка перебуває у власності двох осіб, сума податку на нерухомість становитиме аж нуль).
@costukraine