Як наслідок, мусимо зазначити: гіпотеза про те, що зміна ставки податку на нерухомість впливає на переміщення домогосподарств (на основі наявних даних щодо США), не підтвердилася. Радше на мобільність домогосподарств мають вплив інші чинники, серед яких можуть бути економічний розвиток і географічне розташування районів, а також індивідуальні характеристики домогосподарств.

А що ж в Україні? Давайте теоретично припустімо, що в Україні для оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, встановили ставку податку 1% вартості нерухомості. У такому разі домогосподарству, яке проживає у квартирі комфорт-класу вартістю 1,5 млн грн, доведеться в рік сплатити 15 тис. грн податку на нерухомість. На листопад 2017 року ця сума дорівнює двом середньомісячним заробітним платам в Україні.

Виходячи з розглянутого вище досвіду маніпулювання ставкою податку, для підвищення надходжень до місцевих бюджетів від оподаткування нерухомості фізичних осіб, запобігання появі соціального напруження (у т.ч. процесів, пов’язаних зі зміною домогосподарствами місця проживання), а також для стимулювання соціальної відповідальності власників нерухомості можна розглянути кілька альтернативних сценаріїв розвитку. Варіант перший. Встановити невисоку ставку податку (наприклад, 0.1% вартості житла. Для змодельованої ситуації середньомісячна сума податку становитиме 125 грн. А це вже цілком прийнятна плата за володіння майном) і скасувати всі пільги. Наявність будь-яких категорій пільговиків завжди буде спричиняти до появи схем зменшення або ухилення від оподаткування. Варіант другий. Встановити порівняно високі ставки податків (наприклад, у межах 0.5–1% вартості нерухомості) та запровадити пільги для найуразливіших категорій платників (пенсіонерів, малозабезпечених подібних та ін.). У Грузії, наприклад, ставки податку на нерухомість диференційовано залежно від рівня доходів домогосподарства (для домогосподарств з річним доходом від 15.5 тис. дол. США до 38.8 тис. дол. США ставка податку становить від 0.05–0.2% ринкової вартості нерухомості (диференційована за районами), а для домогосподарств з річним доходом більш як 38.8 тис. дол. США – 0.8–1% ринкової вартості нерухомості).

Встановлення високих ставок податку та запровадження пільг можуть навіть зумовити зростання бюджетних надходжень в окремих районах. Утім, водночас це може спричиняти до появи схем ухилення від оподаткування, що ускладнюватиме адміністрування податку.

Тому саме перший сценарій (встановлення невисокої ставки і скасування пільг) можна умовно вважати більш соціально справедливим, оскільки в такому разі податок максимально нейтральний і відповідає принципам рівності і справедливості: сплатять його всі власники, а той, хто заможніший, володіє дорожчою нерухомістю, відповідно зробить більший внесок у бюджет громади. Окрім того, відсутність пільг запобігатиме застосуванню традиційних для українців схем ухилення від оподаткування, зокрема виробленням довідок про належність до тієї чи тієї пільгової категорії. Як наслідок, повинен посилитися зв’язок громадян з власною громадою, вони відчують, що зробили важливий внесок у бюджет, і внесок цей справедливий: ставка податку рівна для всіх, але заможніші сплатять більше.

@costukraine