🪙Чому треба приватизувати Енергоатом?
Роздуми від Сергія Будкіна, партнера-засновника Finpoint
«Священні корови» держкомпаній не мають бути такими священними. НАЕК Енергоатом треба було приватизувати до війни і, тим більше вважаю, що НАЕК треба буде приватизувати якнайскоріше після того, як війна закінчиться. При чому приватизувати НАЕК треба не тому, що я такий собі лібертаріанець, який вважає, що приватизувати треба взагалі все, а суто з погляду підвищення безпеки держави.
АЕС є найдешевшим і найстабільнішим джерелом електроенергії будь-де, де вони є. В Україні АЕС, як і в будь-якій країні, де вони є, виконують функцію виробництва базового навантаження в мережі, тобто вони виробляють більш-менш стабільний обсяг електроенергії і вдень, і вночі, і не зменшують або збільшують його протягом доби. Ця електроенергія є також найдешевшою. І це є правилом для всієї атомної електроенергетики у світі.
Також є друге правило – якщо щось пішло не так, то вартість того, аби якось впоратися з цим «не так», сягає астрономічних величин. Номінальний ВНП СРСР у 1985 році сягнув приблизно 2.2 трильйона доларів, вартість ліквідації наслідків Чорнобильської аварії наступного року – приблизно 700 мільярдів доларів, з яких приблизно половину було витрачено в рік катастрофи. Після цього в СРСР не було фінансової можливості ані продовжувати війну в Афганістані, ані тримати «в узді» країни Варшавської угоди, ані утримувати самого себе – деякі економісти вважають, що Чорнобильська катастрофа була головним чинником того, що СРСР розвалився. Ліквідація наслідків катастрофи на АЕС Фукушіма в Японії коштувала приблизно 175 мільярдів доларів, тобто приблизно стільки, скільки номінальний ВВП України у 2023 році
Що трапиться, якщо, не дай Боже, буде якийсь великий негаразд на АЕС в Україні? З погляду організаційної – це буде величезний іспит для всієї системи цивільної оборони в Україні. З погляду ж фінансової це буде абсолютно непіднімне для України навантаженням. Є війна чи немає, Україна просто не має грошей для того, аби повноцінно дати раду будь-якій серйозній ситуації з АЕС, а міжнародна спільнота, хоча й прийде на допомогу, не має формальних зобов'язань допомогти і тому є ризик, що допомога прийде запізно, не та і не в тому обсязі.Продаж НАЕК Енергоатом французькому Framatome, японській TEPCO або фінській TVO нічого б не прибрав би з цієї картини, але додав би в неї декілька додаткових бенефітів для України.
У випадку негараздів на АЕС в Україні це все одно буде величезним іспитом для всієї системи цивільної оборони. Проте, якнайменше, фінансовий тягар в цьому випадку буде хоча б частково знятий з української держави. Бо і ризики будуть застраховані і перестраховані, тобто фінансово боротьба з наслідками буде фінансуватися не тільки бюджетом України і суто добровільними пожертвами від інших країн, але також і світовим фінансовим сектором у вигляді страхових та перестрахових компаній, самою компанією-власником і державою походження власника НАЕК, і політична підтримка міжнародному фінансуванню буде набагато більшою.
І з погляду довгострокової безпеки держави рішення про приватизацію НАЕК Енергоатом одразу після закінчення війни – це про безпеку держави, це не про гроші тепер і зараз, а про людські життя та гроші у тому, хай і дуже малоймовірному, випадку, коли щось серйозне трапилось в системі АЕС.
Перед тим, як мені будуть заперечувати і казати про те, що в світі компанії-виробники атомної енергії є державними, пропоную подивитися на структуру акціонерів компаній, які є операторами АЕС в різних країнах, від Франції (де акціонери Framatome – Electricite de France та японська Mitsubishi Heavy Industries) до Японії (публічні компанії), Фінляндії (СП з багатьма учасниками, включаючи найбільшу публічну енергетичну компанію Fortum) і США.
Ну і я, як бачите, не наводжу інших аргументів, які мені здаються самоочевидними, ані з царини корпоративного управління або доступу до довгострокового фінансування, ані з царини трансферу технологій, для мене це – перш за все питання довгострокової безпеки країни.