🇧🇷Бразильська політика державного стимулювання економіки та криза
В Україні дуже багато прихильників дирижизму - політика активного втручання в управління економікою з боку держави. Вони люблять розповідати про КНР та корейські "чеболі" (щоправда опускаючи купу нюансів та контексту).
Є чудовий приклад Бразилії як дирижизм провалився: призвів до зростанню боргу країни, інфляції, зростання корупції та виникненню відових фавел.
У 1950-х була прийнята модель імпортозамінної індустріалізації - зменшення залежності від іноземних товарів шляхом стимулювання розвитку вітчизняної промисловості. Ключовими інструментами були: високі тарифи на імпортні товари, державні субсидії, держінвестиції в інфраструктуру та державні підприємства.
Продовжувалось промислове зростання, особливо в автомобільній, сталеливарній та хімічній галузях. У період з 1950 по 1973 середньорічні темпи зростання ВВП становили близько 7%. Кінець 1960-х та початок 1970-х рр. називали "Бразильським дивом".
У 70-ті рр. продовжились високі темпи зростання, але їхнє джерело - це зовнішні запозичення на масштабні інфраструктурні проекти, такі як Трансамазонське шосе та гребля Ітайпу.
Плата за таке зростання - накопичення значного зовнішнього боргу. Нехтування можливими ризиками та продовження накачування економіки запозиченими грошима зіграло злий жарт з урядом Бразилії.
🛢У 1973 році сталася “Війна судного дня”, яку розпочали коаліція арабських держав на чолі з Єгиптом і Сирією проти Ізраїлю. США та західні країни підтримали Єврейську державу. У відповідь Арабські країни-експортери нафти наклали ембарго. Ціна на нафту зросла з $2-3 за барель у 1973 до $12 за барель у 1974.
Другий нафтовий шок розпочався у 1979, спровокований Іранською революцією, яка спричинила значні перебої у видобутку нафти. Невдовзі після цього, у 1980 році, спалахнула ірано-іракська війна, яка ще більше загострила ситуацію, оскільки обидві країни були великими виробниками нафти.
Побоювання довгострокового дефіциту та геополітичної нестабільності призвели до спекулятивної купівлі на нафтових ринках, що ще більше підвищило ціни. Другий шок знову призвів до різкого зростання цін на нафту, які сягнули понад $35 за барель у 1980.
Бразилія значною мірою залежала від імпорту нафти для забезпечення своєї індустріалізації, а різке зростання світових цін різко підвищило вартість імпорту.
Зростання цін на нафту погіршило платіжний баланс Бразилії. Цей дисбаланс призвів до виснаження валютних резервів і змусив Бразилію позичати ще більше коштів у міжнародних кредиторів для фінансування торгового дефіциту.
Непродумана політика уряду зі створення індустріальної бульбашки загнала країну у глухий кут.
Якщо у 1970 році зовнішній борг Бразилії складав майже 6 млрд поточних доларів США, то у 1980 році це було майже $72 млрд, а у 1985 його розмір зріс до $104 млрд.
Якщо подивитися на такий показник як щорічне зростання ВВП, то може скластися помилкова думка, ніби це штучне “розкочегарення” економіки мало позитивний ефект - з 1968 року по 1974 ВВП щороку зростало не менш ніж як на 8,15%, досягнув свого піка у 1973 - майже 14%. Але потім настало “похмілля”.
Економічні труднощі, зокрема, інфляція та зростання вартості життя, призвели до соціальних заворушень. Робітничий і середній класи сильно постраждали від зниження реальної заробітної плати та зростання цін, що призвело до страйків, протестів і зростання невдоволення військовим урядом. В країні посилювалась соціальна нерівність та бідність.
Стрімка індустріалізація країни, що була запущена бразильською владою, стимулювала масову міграцію населення з сільської місцевості до міст. Кризові 70-ті вдарили найсильніше саме по цій категорії новоприбулих. Це створило відомі нам “фавели” - бразильські нетрі у містах.
Докладніше про "бразильське індустріальне диво" ми розповіли у нашому відео.