Совки / росіянські імперці люблять захоплюватися власною духовністю, розповідати як "загніваєт Запад" і "какую страну просралі"
Як раз на Різдво хочеться трохи поміркувати і на духовно-моральні аспекти життя двох цивілізацій - західної та російсько-радянської.
Все порівняння та фундамент морально-етичної переваги московитів будується виключно на тезі про "а там гей-паради і гей-пропаганда", а "у нас здоровиє сємєйниє отношєнія".
Звісно, кацапи як завжди брешуть. Наприклад, на Росії не люблять говорити про таке жахливе явище, що панувало в дореволюційній Росії, як снохатство (про це дуже крутий випуск зробив Культуртригер).
А якщо порівнювати "колективний Захід" з СРСР? У совку суцільні неповні сім'ї, де часто хлопці виховані у одностатевій родині - мама та бабуся. Сімейне насильство, пияцтво та інші соціальні пороки.
І як різниця умовно американські класичні протестантські родини, де багато дітей, де велика родина збирається за Різдвяним столом. Не лише американські - голандські і швейцарські реформати, німецькі і швейцарські католики, німецькі лютерани тощо.
Західна релігійна культура культивувала ринкову економіку, етику праці.
Наприклад, Реформаційна теологія привнесла у світ (або відродила) фундаментальну ідею – "загального священства". Таким чином релігійне життя протестантських громад виховувало серед широкого загалу прагнення бути "творцем історії".
Звісно, не можна казати, що весь народ став елітою в своїх країнах, проте з того часу походження, знатність роду і зв’язки грали другорядну роль у просуванні по соціальній драбині.
Звідти родом західна ініціатива, відповідальність за власну долю. Наприклад, серед перших 100 американських вишів – 98 були засновані християнськими громадами, в тому числі, Гарвардський університет (засновник – пуританин Джон Гарвард), Принстонський (пастор Джонатан Дикинсон), Браунський (баптистська громада), Йельський (пуритани-священики). Це свідчить про надто високу активність парафіян протестантських церков.
Джордж Вашингтон, Бенджамін Франклін як і деякі інші діячі американської революції належали до незаможних верств, проте були активними членами своїх релігійних громад. Не даремно дослідженню "протестантського феномену" присвятили свою наукову діяльність такі яскраві мислителі як Алексіс де Токвіль ("Демократія в Америці"), Макс Вебер ("Протестантська етика і дух капіталізму"), тощо.
Протестантська церква стала джерелом пасіонарності – спонукального мотиву діяльності окремих індивідуумів, груп в їх прагненні до реалізації власних ідеалів.Вона формувала серед парафіян певний світогляд, бачення суспільного і державного устрою, ролі церкви у цих процесах.
Католики, коли проводили контрреформацію, а пізніше Другий Ватиканський Собор, перейняли деякі протестантські практики та підходи. На сьогодні у США так само католицькі університети (Джорджтаун, Нотр Дам тощо) серед топових закладів.
Тобто західна релігійна традиція - саморефлексія, конкуренція та удосконалення.
Московське православ'я, радянське православ'я - це завжди застій. Це практика аморальщини (бухі попи на мерседесах), лицемірства та рабського плазування перед владою.
Зараз ліньки шукати посилання, але РФ - один зі світових лідерів з розлучень, абортів, поширення наркоманії, алкоголізму, домашнього насильства, ВІЛ-інфікованих осіб. До речі, по соціологічним опитуванням так само Московія пасе задніх по відсотку практикуючих віруючих та відвідуваності богослужінь.
Коли ми говоримо про російську окупацію та колоніальний вплив на нашу історію, культуру, науку, попкультуру, економіку, то так само не варто забувати і про релігійне життя. Москва тривалий час вважалася привабливим центром, куди прагнули поїхати, з яким прагнули товаришувати.
І ось сьогодні ми розірвали, нарешті, усі зв'язки. І в нас тепер інші приклади для наслідування та кооперації - Рим, Париж, США, Німеччина (особливо Баварія) тощо.
Христос Рождається!