Не буду далі продовжувати виписувати зауваження до стрічки. Зупинюсь лише на цих ключових.
А тепер про що варто було б розповісти і дати повний контекст розуміння, чому ми пішли тим шляхом, на якому зараз і чи були у нас альтернативи.
Я опущу політичні аспекти, зупинюсь виключно на економічних.
Бальцерович у 1972-1974 отримав можливість спокійно виїхати з країни для навчання у США St. John's University. Після чого у ПНР він захистив докторську. Наприкінці 70-х - початку 80-х була сформована його група експертів, що розробляли план розвитку країни та економічні реформи. Цій групі дозволялося регулярно виїздити за кордон - ФРН, Британія, США, Франція тощо, де вони презентували свої ідеї. Жодних переслідувань. У цей час українські бальцеровичі або сиділи по в'язницях, або чекали вироків під час судових процесів.
У 1986 році Польща відновила членство в МВФ і також стала членом Світового банку. Для порівняння: в Україні МВФ розпочала свою місію з 1993 року.
У ПНР не було колективізації як в УРСР, не було колгоспів (за як в СРСР). Існувала приватна власність, у т.ч. приватна власність на землю - до 5 га в одні руки. Тобто ще у часи ПНР в країні був клас фермерів, власників, які були тою соціальною базою ліберальних економічних реформ.
Також у ПНР "приватники" могли займатися дрібною торгівлею, надавати послуги портних, кравців тощо.
Подібні капіталістичні елементи були в економіках Чехії та Угорщини.
У Словенії (у складі СФРЮ) так само була приватна власність на землю - теж до 5 га в ділянка і безмежна кількість худоби. Уряд контролював 70% цін на товари і послуги, решта формувалась ринковим шляхом. Словенці мали право на виїзд на заробітки у капіталістичні країни. Словенська промисловість орієнтувалась на виробництво товарів народного споживання та на експорт.
Так, словенські підприємства належали державі, але в них було справжнє робітниче самоуправління - вони обирали собі керівництво. Підприємства мали право залишати частину прибутку собі в якості премій для персоналу, а також засновувати банки для експортної діяльності. За часів перебування у соціалістичній Югославії у Словенії виникли такі компанії Gorenje (побутова техніка) чи KRKA (фарма), які працюють по сьогодні.
І, так, промисловість у країнах Східної Європи була все-таки орієнтована на виробництво споживчих товарів, а не зброї, яку потім совок поширював по всьому світу - від Куби і Нікарагуа до Сирії, КНДР чи В'єтнаму.
Наявність класу власників (бодай і дрібних) у соціалістичних країнах Європи стало запорукою для майбутніх успішних реформ, бо: а) люди розуміли, що таке власність і як нею варто розпоряджатися; б) мали досвід; в) мали певні невеличкі капітали/накопичення, які могли інвестувати в економіку (наприклад, мала приватизація у Чехії успішно пройшла з 1991 по 1993 рік).
Власне наявність ринкових елементів в соціалістичних економіках дозволило у майбутньому максимально безболісно пройти цю трансформацію від планової до капіталістичної моделі.
У нас такої розкоші не було. А якщо на це ще додати суворі репресії, фактичну окупацію країни, фізичне знищення еліти, то ми не мали ніяких шансів. Будь-який інший народ на місці українців повторив би наш нинішній шлях.
Чи треба тепер впасти в депресію? Ні. Треба усвідомити цей історичний багаж, усвідомити, що нас тягнуло назад (велика роль уряду в житті країни та економіці) та позбавитися від цього.
Власне, про це варто було казати у фільмі.
@costukraine