Днями відбулася лекція Сюзан Воршех з Університету Віадріни про українській громадянській активізм
Україна за рівнем громадянської активності на 7-му місці в світі. У багатьох дослідників шок, бо те, що українське суспільство демонструє, не вкладається в стандартні соціологічні теорії. Стандартні теоріі наполягають, що рівень громадянського активізму високий там, де є розвинуті інститути демократичного регулювання та певний рівень добробуту.
Якщо спростити, громадяни беруть участь в якійсь громадсько-суспільній діяльності, якщо для цього є інфраструктура, яку створює та забезпечує держава. В Україні інститутів нема, а громадянське суспільство є. І воно гіпер активне, вибудовуючи свою специфічну недержавну інфраструктуру під свої власни потреби. Всього цього міжнародні соціологи та політологи довший час абсолютно не помічали. Звідси й прогнози були на початку війни, що ʼКиїв за три дніʼ.
Тобто з українським суспільством все нормально. Це з наявною теорієї ненормально - і лише зараз, поступово західні аналізатори приходять до усвідомлення, що методи роботи треба змінювати, а не всунути наявний емпірчний матеріал в методологічно-теоретичні рамки, куди він явно не лізе.
Щодо нашого громадянського активізму та його унікальності:
1) чисельність заангажованості та демографічна широта. Якщо типово високий рівень залученості зазвичай показують люди певного рівня достатку та освіти, а також люди, що живуть скоріше в великих урбаністичних центрах, то в Україні високу активність показують всі: заможні та не дуже, з вищою освітою та без, люди з невеликих громад - особливо люди з невеликих громад, які навіть і перед війною почали включатися до процесів самоврядування.
2) Наш громадянській активізм розповсюджується на всі можливі сфери життя, від різноманітного збору даних, до збереженню довкілля чи тварин, до відпрацьовування юридичних порад та документів щодо приведення українського законодавства до європейських норм. Нема такої сфери життєдіяльності, в яку б українське громадянське суспільство не включилося.
Якшо в якихось сферах участь громадянського суспільства очікується, то є такі, які традиційно є виключно прерогативою держави, зокрема армія. Те, що українська армія активно забезпечується та розбудовується поза державними шляхами зараз - у світовому масштабі абсолютно небачений феномен. Небачений, а отже й некерований.
Одне з постлекційних питань з зали, від однієї нашої оксфордської професорки, русофілки до мозга кісток, настільки яскраво оприявнило цей феномен через її погано прихований страх. Ця пані, погано усвідомлюючи свій рівень зневаги та патронізування, запитала: це ж українцям тепер і не навʼяжеш якийсь варіант ʼвирішення конфліктуʼ. Клянуся, так і сказала 'impose a scenario of conflict resolution.' бо людина все же сприймає Україну як якесь малограмотне дитя, яким усі ці міжнародні дорослі мають змогу покерувати. Не навʼяжеш, погодилася лекторка. бо українське суспільство на сьогодні надзвичайно агентне. А ще й дуже озброєне, поза безпосередньо армією озборєне.
Одним з цікавих аспектів сили та розгалуженості нашого громадянського суспільства є досить парадоксальний момент, а саме: ця сила - позитивна на загал, але одночасно є дещо негативною щодо розбудови сталих державних інститутів. Бо громадянське суспільство ефективно виконує певні функції держави, які державі тепер не треба розбудовувати. бо ресурсу, звичайно, мало. і навіщо вигадувати, де його взяти, якщо громадяни включилися та підхопили діяльність там, де держава просіла.
Воршех на цій замісній функціі акцентувала як на чомусь негативному. Після лекції я у Сюзан запитала, чи це дійсно негативний феномен? І чи можемо ми помислити те, як функціонує громадянське суспільство зараз в Україні, як новий тип врядування, який тілько-но виникає. Можливо за ним майбутнє - не лише для українців, а в світовому масштабі.
@costukraine