Станом на зараз найкращий аналіз ситуації з НАБУ і САП по закону:
Більшість захисників закону пишуть про неефективність НАБУ і САП, а противників - про вимоги ЄС. Обидві сторони і праві, і ні.

Звісно їх створенню передували консультації із ЄС, і тамтешні лідери прямо вимагали створити в Україні незалежні антикорупційні органи для профілактики і раннього виявлення (НАЗК), виялення і розслідування (НАБУ), процесуального керівництва і підтримання обвинувачення (САП) і нарешті суду (ВАКС).

Але, котани, ви ж маєте розуміти, що ці вимоги ЄС - вони ж їх не просто так з бодуняри вигадали, чи виключно для того щоб посадити своїх кумів на посади. Необхідність створення цих органів була очевидна будь-кому, хто школу хоч на трійки закінчив і хоч раз стикався з корупцією особисто.

Ми мали наступну диспозицію станом на 2014-2015 рік:
1) рівень корупції на всіх рівнях держави від районної поліклініки до Банкової - ртутна стрілочка осцилографа зашкалювала;
2) рівень довіри до державних органів - найнижчий в Європі;
3) рівень довіри до правоохоронних органів - ще нижче ніж рівень довіри до інших державних органів;
4) функції боротьби з корупцією покладені на ті ж самі правоохоронні органи, довіра до яких серед народу (і європейських партнерів теж) приблизно від'ємна: ГПУ, СБУ, МВД;
5) голови цих органів призначаються: генпрокурор - президентом за згодою Ради, голова СБУ - Радою за поданням президента, Міністр ВС - прем'єром, якого призначає Рада за поданням кого? Знов президента.

У нас за всю боротьбу з корупцією відповідали повністю позбавлені довіри, нахуй дискредитувавші самі себе органи. Які ще й прямо чи опосередковано всі контролювались президентом, бо він прямо чи опосередковано призначав їх на посади і міг і підорнуть з посади.

І от в цій ситуації, коли пчьоли протів мьода, треба було давно шось робить. Мали бути органи, які будуть заточені виключно на корупційні злочини і правопорушення, голови яких призначаються згідно суворого конкурсу, і на яких не матимуть безпосереднього впливу ті, кого вони мають контролювати і саджати. В яких будуть незалежні, обрані суспільством ради громадського контролю з чітко визначеними допусками і функціями, які будуть трансформувати народну довіру в рекомендації про кадрові рішення.

Органи створили і... ну, далі, вийшло те що вийшло. Кожен генеральний прокурор намагався хоч якимось чином всунути своє єбло в їх діяльність, але так як статус органів цього прямо не дозволяв, то як мінімум ставили палки в колеса. Найбільше відмітилась "генпрокурор - мой чілавєк" Венедіктова, яка не дала НАБУ доїбать Татарова і тепер за свою сумлінну роботу призначена президентом нормально собі жити краще життя в Швейцарії послом, ну а Татаров, як ми знаємо, сидить в офісі президента і клав хуй на всіх нас.

Так як прямого контролю зі сторони інших правопохоронних органів на НАБУ не було, то, в найкращих традиціях української держслужби, самі посадовці НАБУ теж нехуйово встигли замазати єбачі в корупції: зливали інфу по слідчих діях та ОРЗ направо й наліво, брали хабарі, все як ми любимо. Ну бо не буває так що козел краде капусту з городу, а тут ти призначаєш його сторожити склад капусти і він такий ну все, красти ні-ні, буду сторожить.

Бо робочі, ефективні, більш-менш чисті, демократичні і незалежні державні інституції не народжуються тільки від того, що Рада прийняла закон, провели конкурси, виділили бюджети, найняли детективів, дали їм блокнот, олівець і пістолет - і всьо завєртє. На шляху до ефективності будуть перепони, підводні камені, банальний людський фактор. І доведеться законодавчу базу корегувати, людей міняти, декого саджати.