У Бабеля вийшов класний текст про Кучму (50 тис. знаків). Ось там цікавий уривок про УРСР та економіку совка:
Радянська Україна в 1970-х роках переживала одночасно кілька масштабних подій. Першою і основною була модернізація Ракетних військ стратегічного призначення. Радянський Союз ухвалив нову «ракетну» доктрину, він зміцнював шахтні пускові установки, щороку виробляв сотні ракет нового покоління (з роздільною головною частиною) і знімав з бойового чергування ракети попереднього покоління.
На початку сімдесятих Леоніду Кучмі виповнилося 32 роки. Завод «Південмаш» і КБ «Південне», де він працював, у цей час збирали ракети в кілька змін. Молодий провідний конструктор Леонід Кучма зробив карʼєру саме на припливній хвилі ракетного переозброєння.
Профінансувати це переозброєння радянська імперія спромоглася тому, що Європа поступово відкривала для неї свої ринки нафти й газу. Крім того, на початку сімдесятих Радянський Союз отримав доступ до західних технологій і західних кредитів — завдяки політиці «розрядки».
На радянський ринок прийшли американські, французькі, італійські та японські корпорації. Саме вони багато в чому створили (або модернізували) індустріальну базу, на якій згодом заробили свої капітали українські олігархи. Нові установки нафтових заводів, нові газові сховища, нові цехи металургійних комбінатів, нові блоки АЕС — республіка переживала хвилю індустріалізації.
За західними проєктами і ліцензіями, з допомогою західних фахівців у 1970-х роках Радянська Україна збудувала цілу нову галузь — хімічну. Одним з найбільших «хімічних» проєктів у республіці був аміакопровід, який йшов із Тольятті до Одеської області, і мережа хімічних заводів. Один з таких заводів, Одеський припортовий, звели на північно-західному узбережжі Чорного моря, на місці рибальського селища. Поряд із заводом з’явився порт, звідки аміак експортували до Америки. Партнером Радянського Союзу в цьому проєкті та покупцем аміаку була корпорація Occidental Petroleum. Володів нею Арманд Хаммер, американський бізнесмен з одеським корінням. Америка вклала в цей проєкт кілька десятків мільярдів доларів.
Нарешті, третьою масштабною подією в житті республіки виявилася масова еміграція українських євреїв до Америки. Усього за два останніх десятиліття існування СРСР з нього поїхали майже 300 тисяч радянських євреїв.
Більшість з них втекли в пошуках кращого життя з великих українських міст — Одеси, Харкова, Львова, Києва. Майже дві третини з них опинилися в США. П’ята частина — в Ізраїлі. Решта оселилися в Канаді та інших країнах.
Це був побічний і, здавалося б, третьорядний ефект політики «розрядки». І все-таки він позначився на житті вже незалежної України в найнесподіваніший спосіб. До потоку чесних емігрантів за «залізну завісу» КДБ системно домішувало карних злочинців
У своїх мемуарах «У спецслужбах трьох держав» (2009) колишній глава КДБ УРСР Микола Голушко присвятив цілий розділ Шабтаю Калмановичу — одному з таких нелегалів, який емігрував до Ізраїлю.
У результаті з Радянської України вийшла помітна частина організованої злочинності, якою КДБ у сімдесятих роках засівав Америку, Європу і Близький Схід. Руками цього «контингенту» радянська розвідка відмивала гроші, виготовляла фальшиві паспорти, торгувала зброєю з дружніми режимами.
У 1991 році радянська імперія розпалася, і на місці СРСР утворилися незалежні держави. Коли це сталося, нелегали та їхні колишні куратори в КДБ опинилися серед тих небагатьох радянських людей, які мали звʼязки, необхідні для того, щоб із розмахом торгувати через кордони. Чим вони й зайнялися — тепер ця діяльність називалася міжнародним бізнесом.
@costukraine