[2/3]
Протести під президентським офісом — перші антизеленські демонстрації з початку війни — стали поворотним моментом. «Це було вододілом: завжди буде “до” і “після”», — пояснює інший урядовець. «Це показало кризу в уряді, паніку перед протестами». Саме тоді суспільство вперше зупинило зловживання владою. Їхні саморобні плакати не лише дали назву руху — «картонна революція», — а й звинуватили владу у гріхах, що виходять далеко за межі конкретного скандалу: «Ти не цар», — писалося на одному. «Якби ти менше крав, я б менше ховав своїх друзів», — йшлося на іншому.

Зеленський, обраний у 2019 з рекордною підтримкою і повним контролем над парламентом, отримав більше формальних повноважень, ніж будь-хто з його попередників. Війна і його рішення залишитися в Києві та підняти країну на боротьбу ще більше централізували владу в його руках. Але стрімке зростання його популярності на Заході породило зарозумілість. «На початку Зеленський був демократичнішим, але хвиля оплесків відправила його в космос, — каже один інсайдер. — Він почав вірити у власну долю». Тепер рішення ухвалює дедалі вужче коло довірених осіб.

Найважливіший серед них — Андрій Єрмак, керівник офісу президента, жорстка людина без відповідного досвіду та мандата, який, однак, фактично ділить президентську владу із Зеленським. Один колишній міністр описує їх як «альтер-его».

Управління країною дедалі більше скочується до старих українських практик: тиск на опозиційні ЗМІ та їхніх рекламодавців; юридичні атаки проти політичних конкурентів, зокрема Петра Порошенка; контрольовані службою безпеки схеми збагачення. Звинувачення у зв’язках із Росією часто слугують інструментом шантажу. Один бізнесмен розповів, що його колегу змусили заплатити $2 млн, щоб уникнути такого ярлика.

Багато хто сподівався, що липневі протести стримають надмірні амбіції президента. Але подальші події свідчать про інше. 6 вересня стало відомо про сумнівну спецоперацію — викрадення в ОАЕ колишнього депутата Федора Хрищенка, обвинуваченого у держзраді. Справжньою метою, схоже, було не правосуддя, а тиск на детектива-антикорупціонера, який розслідував оточення президента. Скандали тривають і навряд чи скоро вщухнуть.

Економіка війни
Війна підірвала віру українців у майбутнє, і це має небезпечні економічні наслідки. У київській школі в Печерському районі кількість першокласників зменшилася на дві третини. За даними ООН, понад 5 млн людей покинули Україну, і більшість, за прогнозом соціолога Елли Лібанової, не повернеться. Бізнес, який і так потерпає від відключень світла та ракетних атак, відчуває гострий дефіцит робочої сили. Чимало чоловіків воюють або уникають мобілізації, багато матерів залишаються вдома, щоб захистити дітей під час обстрілів.

У цих умовах економічне зростання на рівні 2–2,4% цього року вже вважається успіхом. Наступного року очікується подібна динаміка, незалежно від перемир’я. За словами міністра економіки Олексія Соболєва, третина зростання припадає на оборонні та технологічні компанії.

Членство в ЄС лишається далеким, але є своєрідним Святим Граалем — метою, здатною мотивувати суспільство на болючі реформи. Але політичні перепони залишаються — від угорського прем’єра Віктора Орбана до протестів польських фермерів.

Водночас бюджетна діра зростає. Україна фактично виживає завдяки зовнішньому фінансуванню, що саме по собі спотворює економіку. Податки й внутрішні запозичення забезпечують лише базове фінансування армії, яка поглинає близько двох третин бюджету. Навіть за оптимістичними прогнозами дефіцит наступного року складе $45 млрд (1/4 ВВП), тоді як західні партнери пообіцяли не більше $27,4 млрд. «Ми опинилися в ситуації гострого браку коштів, — зневірено визнає посадовець. — А Європа й сама не має достатніх ресурсів, щоб підняти нас на ноги».