Серед них — Ukrainian National Home і легендарний ресторан Veselka, що домінують на кварталі 2nd avenue.
На початку 2000-х діаспорний анклав був відносно тихим, але живим: щорічний Saint George Ukrainian Festival, українські магазини та культурні події залишалися активними. Помаранчева революція 2004 року та Майдани 2014 року посилили фокус діаспори на демократичному й західному курсі України без російського впливу.
Водночас вторгнення Росії спричинило культурний сплеск і приплив біженців: спільнота наповнилася новими ідеями, антивоєнними протестами, фандрейзингами та культурними ініціативами.
На тлі руйнування шкіл в Україні та масових убивств і викрадень українських дітей багато родин шукають безпеки в Нью-Йорку.
У місті нині є сотні дітей із сучасної України; вони відвідують українські суботні школи, вступають до молодіжних організацій та скаутських рухів на кшталт Пласт і СУМ.
Об’єднання українців, народжених у США, і нових біженців відобразила фотовиставка Ihor DIA/spora під час українського культурного фестивалю в Нью-Йорку.
Український музей під керівництвом Пітер Дорошенко переосмислює спадкові наративи та поєднує сучасну Україну з діаспорою. Дорошенко — уродженець Чикаго українського походження, засновник PinchukArtCentre у Києві та директор Dallas Contemporary; разом із командою він рухає зміни.
Подія Malevich Black Square (середина листопада) в Українському музеї показала, що інституція може трансформуватися в модний простір і провести фандрейзинг “де старе зустрічається з новим”.
Під час Black Square Fete поруч із фотовиставкою харківського фотографа Бориса Михайлова (його роботи помітно експонувалися в MoMA у 2011 році) гості та колекціонери слухали сучасну музику, спілкувалися й збирали кошти на підтримку культури та збереження спадщини.
У жовтні в Mriya Gallery (Tribeca) українська художниця Зоя Фролова та латвійський художник Яніс Якобсонс досліджували конфлікт і трансформацію на виставці Edge of Illusions.
Фролова, яка виросла в Харкові, представила роботи, де військові кораблі замінені на крихкі паперові човники — тендітні, але вперті символи виживання. Виставку доповнив рідкісний офорт “Запоріжсталь” Василя Мироненка — харківського митця 1960-х років.
Проєкт організував Rukhart; у ньому показали роботи з колекції Arthur K. Mann Sr., де є понад 20 кольорових офортів Мироненка та інші твори.
Влітку в Morningside Park (Harlem) для публіки експонували 6-футову футуристичну сталеву скульптуру Post-Tango Михайла Левченка — митця з Києва, який нині живе в Нью-Йорку.
Разом з іншою його роботою “Metamorphosis of Memory” ці скульптури показали на SculptHamptons — виставці просто неба у Watermill, Southampton.
Леся Хоменко, мультидисциплінарна художниця з України, у 2023 році провела персональну виставку “Image and Presence” в Українському музеї Нью-Йорка. Її експозиція “Imaginary Distance” зараз представлена в PinchukArtCentre у Києві, а одна масштабна робота показана на Центральному залізничному вокзалі Києва, поєднуючи українців, розсіяних війною по світу.
🎥 Українське кіно в часи війни
Багаторічний спротив України повномасштабній війні породив цілий пласт кінематографа — насичений документальними роботами українських та іноземних режисерів, а також ігровими фільмами з України.
У 2024 році харків’янин Мстислав Чернов отримав “Оскар” за найкращий документальний повнометражний фільм “20 Days in Mariupol”. Його новий фільм “2000 Meters to Andriivka” — документалістика, знята переважно на POV-камери, закріплені на українських військових, які відвойовують території метр за метром.
Попри війну, українські режисери знімають ігрове кіно, що відображає ширші зміни в суспільстві: “Редакція” (2024) Романа Бондарчука та “Ти - всесвіт” (2024) Павла Острікова.
Чимало професійних кінематографістів і членів знімальних груп вступили до ЗСУ; восени на Dzyga Awards у Києві майже кожна подячна промова супроводжувалася хвилиною мовчання за загиблим лауреатом або членом команди.