Буквально кілька днів тому Юлія Навальна розповіла історію 17-річної дівчини, яка вирішила підписати контракт і піти воювати проти України — «щоб прогодувати дитину і хоч якось вижити».

Ключова формула звучить так:
«Це не погана росіянка добровільно йде на СВО — це Володимир Путін створив таку систему».

Розберімо цю маніпуляцію.

Принциповим тут є питання вибору.
У Навальної він не суб’єктивний, а «об’єктивний»: якщо є бідність, маленька дитина, депресивне місто — отже, моральний вибір знімається.

Фактично це означає одне:
якщо умови важкі — вбивати можна.
Не тому, що людина зробила свідомий вибір, а тому що «система змусила».

З цієї логіки випливає: якщо немає вибору — немає й відповідальності; а якщо немає відповідальності — немає і провини.
Тоді ніхто не винен: ні найманець, ні контрактник, ні виконавець злочинного наказу, ні мародер, ні ґвалтівник, ні вбивця.

Справді, хіба винні російські військові в тому, що вони бідні?
А тут їх привели до сусідньої країни й показали, що, виявляється, можна жити принаймні гідно.
І це — як твердить російська пропаганда — «найбідніша країна Європи».

Це не перший подібний випадок.

Раніше Навальна вимагала скасування санкцій, бо «страждає народ, який ні в чому не винен», а також виступала проти обмежень шенгенських віз — мовляв, ви ж боретеся не з народом, а з Путіним.

Але складається враження, що з Путіним бореться лише сама Юлія Навальна.
Не з путінською Росією.
Не з російським фашизмом.
Не з імперською логікою.
А виключно з персоналією Путіна.

При цьому, зверніть увагу, постійно присутня «турбота» про простих росіян — очевидне загравання «мамки» з електоратом.

І це вже говорить не про мораль (її просто винесли за дужки), а про політичну стратегію.

По суті, йдеться про боротьбу за владу всередині самої Росії.
Кому може бути вигідна така позиція?
Частині системних олігархів, окремим фрагментам силового блоку — загалом тим, кому потрібен швидкий і м’який транзит влади без руйнування інститутів.

Тобто, за сприятливих умов, швидко повернути «як було», з мінімальними втратами, а всі злочини списати на Путіна особисто.

Це, звісно, не базовий сценарій, а запасний — не надто реалістичний, але він активно відпрацьовується.
І Захід значною мірою на нього ведеться, бо досі вірить (або хоче вірити), що Росію можна «привести до тями», повернути до світової спільноти й — головне — не допустити її дезінтеграції.

Такий собі фукуямістський самообман.