Для того, аби продовжувати в 2050 році виплачувати пенсії за тією ж логікою, що й зараз, країна буде змушена нести витрати в розмірі приблизно 21% всього ВВП. Тобто це буде майже вдвічі більше Франції, яка для того, аби підтримувати такий рівень виплат, має перерозподіляти через бюджет майже 60% валового внутрішнього продукту. Це – абсолютно непідйомний економічно тягар для будь-якої економіки.

Ця ситуація не має в принципі простої відповіді. Народжувати більше не будуть, повоєнний бум народжуваності буде дуже скоротічним, якщо взагалі буде. І навіть якщо і будуть народжувати більше, для того, аби в 2050 році картинка виглядала по-іншому, треба аби кожна жінка почала народжувати, і не просто народжувати, а багато дітей – не менше п’яти аби просто втримати населення Україні від подальшого падіння.

Економіка таку пенсійну систему довгостроково підтримувати не в змозі, бо такий (постійний та постійно зростаючий, бо населення старіє) рівень навантаження на неї можна підтримати тільки (а) суттєвим підвищенням всіх податків взагалі, (б) подальшим і дуже швидким збільшенням заборгованості або (в) друком грошей. Ніякий рецепт з цих трьох не сподобається суспільству.

Це можна спробувати змінити комплексом мір, зокрема:
- Суттєвим підвищенням пенсійного віку
- Обмеженням розміру пенсій «зверху» і законодавчим обмеженням долі відрахувань на покриття дефіциту бюджету з поступовим зменшенням цієї долі
- Міграційною політикою, заснованою перш за все на принципах skilled migration для покращення людського капіталу в країні і обмеженням стихійної міграції
- Таргетованим заохоченням українців, які виїхали, повернутися назад (вибачте за цинізм, але з точки зору економіки держави найкращою була б ситуація, в якій держава заохочує всіх осіб пенсійного та підліткового віку лишатися якнайдовше в країнах, куди вони вимушено переїхали, а осіб працездатного віку повернутися)
- Повним та чесним аудитом, починаючи з перепису населення на контрольованих територіях, витрат пенсійного фонду та інших соціальних витрат

Проблема в тому, що з точки зору електоральних перспектив, будь-що з перерахованого вище – самогубство для політика.

Також проблема в тому, що багато з перерахованого може об’єктивно піти в протиріччя до довгострокових приоритетів ЄС, який буде основним економічним донором будь-яких змін в Україні. Тому я чесно не знаю що з цим робити, проте хотів ще раз про це написати аби, якнайменше, хоч якось підтримувати дискусію з цього приводу.

Сергій Будкін, патрон "Ціни держави" і партнер-засновник Finpoint

📩 Підписуйся на "Ціну держави" | Ставайте патронами |Ставайте спонсором YouTube | Підтримати разово або підпискою