Далі є

Я в Києві пожив кілька днів у сталінці біля Гуліверу: тихий дворик з лавками за 100 метрів від гучного центру. На лавках кожного вечора, попри мінусову температуру, збирались школьніки які слухали російський реп і кричали якусь незрозумілу хуйню російською мовою.

Це мене вразило. Вразило, бо я думав що це ну вже в минулому.

Цілком вірогідно, що вони досі живуть в абсолютно російській реальності: блогери, музика, фільми. Слово пацана даю.

Якщо ти можеш дозволити собі публічно гучно слухати русійську музику (особливо реп), верещати російською мовою бухим у мирному Києві – значить і військовий прапор Третього Рейху публічно ростягнути біля додіка в костюмі Пса Патрона можеш. Бо тобі похуй. Це однаково морально потворно.

В текстах російських реперів читають, що молодость всьо прастіт. Шчож, публічне демонстрування символів нацистського режиму нє прастіт.