Ч.2
#Скандал вибухнув у лютому 1999 року, коли Скуратов передав Держдумі листа про перекази 50 млрд доларів через FIMACO, включаючи комісії та приховування від МВФ.
Борис Федоров (екс-міністр фінансів) звинувачував у прибутках для еліт десятки мільйонів доларів. Аудити #Coopers_&_Lybrand (1993–1994) виявили діяльність, але не були передані МВФ; розпорядження №181 (1993) приховувало баланси.
PWC провела три аудити в 1999 році, підтвердивши перекази 1,2 млрд доларів у 1996, але звіти були зняті з сайту МВФ у вересні 1999 на прохання PWC через залежність від даних ЦБ. #Французька_прокуратура відкрила попереднє розслідування щодо Eurobank та FIMACO; швейцарські органи, з допомогою #ФБР, заарештували підозрюваних в Італії.
Звинувачення включали зв'язок з російською мафією (Олександр Литвиненко) та відмиванням через #Bank_of_New_York (4,8 млрд дол. у 1998). Комісія Держдуми (під головуванням Єгора Строєва) класифікувала звіт, але підтвердила розтрату коштів МВФ після девальвації рубля 1998
Скандал призвів до звільнення Скуратова (квітень 1999) після кампанії з дискредитацією, включаючи секс-скандал. МВФ запровадив вимоги до щорічних аудитів центробанків з 2000 року, відмовившись від подальших позик Росії без виправлень.
Оцінки втрат від подібних схем сягають 136–500 млрд дол. (Fitch, Lloyd's) за 1993–1998 роки. Хоча кримінальних переслідувань не було, скандал підкреслив системну корупцію, вплинув на відставку голови МВФ #Мішеля_Камдессю та недовіру #Конгресу #США до фінансування МВФ.
У 2007 році Noga програла позови Росії. Тема залишається контроверсійною: деякі джерела бачать у FIMACO інструмент мафії та олігархів, інші — законний захист активів. Сучасні аналізи пов'язують це з "#піратизацією" Росії, де державні активи переходили до приватних рук